За григоріанським календарем 6 січня (якщо немає вказівки місцевої Конференції єпископів про перенесення святкувань) в усьому світі відзначається Богоявлення Господнє (Епіфанія).
Про це пише Credo.
Інша назва урочистості, згідно з традицією, — Трьох Царів. Свято було відоме на Сході вже у ІІІ столітті. На Заході воно з’явилося століттям пізніше. В літургії нерозривно пов’язане з Різдвом. Перші згадки про це свято походять ще від Климента Александрійського та гностиків; загалом беручи, Богоявлення — тобто явлення Бога в людському тілі — спочатку не відділялося від самого Різдва. Народження Бога в тілі, славне Його явлення та Хрещення в Йордані святкувалися спільно; свідченням цього є літургійна практика Вірменської Апостольської Церкви.
Її представники не були присутні на Халкідонському Соборі 451 року, де святкування Різдва було відділене від святкування Богоявлення, тому ВАЦ і донині відзначає ці свята спільно. Східні Церкви святкують Богоявлення невідривно від Хрещення, натомість у Західній Церкві встановилася традиція відзначати ці урочистості окремо.
Для православних Богоявлення і Хрещення стали синонімами одного й того самого свята; натомість латинська традиція співвідносить із Богоявленням дещо інший зміст. А саме: мудреці зі Сходу прийшли поклонитися Немовляті, проваджені зіркою, і це є символом того, що люди достатньою мірою здатні відшукати Бога, використовуючи розум і знання.
Розходження сенсу святкувань відбилося також і в тому, що східна традиція виробила святкування «Йордану» — освячення води, купання в ополонках тощо; за західною традицією, освячується вода, ладан і крейда, якою на дверях пишуть літери СМВ (скорочення фрази Christus mansionem benedicat — «хай Христос благословить цей дім»). Євангельські «волхви», мудреці, або ж Три Царі, вважаються покровителями подорожніх, паломників, купців, власників готелів. В іконографії представлені як люди Сходу в строкатому одязі, нерідко перському. В Х столітті на образах Трьох Царів з’явилися корони.
