В останній день вересня Церква нагадує нам про найбільші християнські чесноти через вшанування пам’яті святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Ці жіночі імена називають три основні чесноти, які народжуються через вищу Мудрість (грец. Σοφία). Вони протягом багато віків залишаються улюбленими в народі, а також окреслюють наші прагнення і бажання – вірити, надіятися, любити.
Про зміст і значення свята розповіли в ПЦУ. 
Церква сьогодні згадує подвиг чотирьох римлянок – вдови Софії та трьох її дочок: дванадцятирічної Віри, десятирічної Надії і дев’ятирічної Любові. Вони жили у далекому ІІ столітті, за часів правління імператора Адріана. Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив’язуватися до земних благ. Імператор поставив собі за мету зламати силу духу Божих обраниць та піддав малолітніх дочок нелюдським тортурам: їх вкладали на розпечену залізну решітку, поливали киплячою смолою, били, калічили…
Врешті-решт їх, змучених, обезголовили. Згорьована мати поховала доньок, і на третій день безперервної молитви біля могили дітей Господь її забрав до Себе. Сталося це в 137 році після Різдва Христового. Мощі святих мучениць з 777 року покояться в Ельзасі (сучасна Франція), в монастирі міста Ешо.
Молімося, дорогі брати і сестри, до святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, щоб через їхнє заступництво Господь дарував нам мудрість та зміцнив у наших серцях віру, надію і любов.
