Останні тижні Україна ніяк не може оговтатися від скандалів, які прямо пов’язані з діяльністю Української православної церкви Московського Патріархату. Запорізька історія, коли священик відмовився відспівувати загиблу дитину, сколихнула регіони і плавно перейшла в інший, не менш потужний скандал. Захоплення землі та самовільне будівництво храму монахами УПЦ МП біля фундаментів Десятинної церкви – вже тиждень є топ-темою в українських ЗМІ. Справа, в яку держава продовжує не вмішуватися, може завершитися самосудом.
«Релігійна правда» поговорила з Андрієм Юрашем, який вже чотири роки очолює Департамент у справах релігій та національностей при Міністерстві культури України. Ми запитали його про те, чи має держава можливості та інструменти впливу на «канонічних священиків», чи легально веде свою діяльність «Десятинний монастир» та яку мету переслідував Патріарх Кирил, пропонуючи УПЦ КП діалог.
– Хотілося б почути вашу думку стосовно ситуації в Запоріжжі. Ми не одноразово чули, що священики УПЦ МП відмовляються відспівувати тих, хто не хрещений в їх церкві. Один з прикладів – воїни АТО. Проте величезний скандал виник саме зараз. З чи ви це пов’язуєте?
– Цього разу потужно спрацювали засоби масової інформації. Безумовно, їх роль тут велика. Ви правильно кажете, що на регіональному рівні були десятки, мабуть, сотні випадків подібних до запорізького. Проте вони ставали статистикою. А тут увага медіа стала каталізатором усього цього процесу. Друге. Це, звичайно, непересічність самої ситуації. Одна справа, таке дуже часто буває, коли людина приходить до церкви з бажанням когось похрестити або в майбутньому повінчати. І цій людині відмовляють, бо не там хрещена, не такого сповідання. Цей негатив не виходить на якісь перші щаблі. А тут ситуація, коли потрібно було вже, тим більше, у випадку відомих на всю держави обставин гибелі дитини. Тому все вилилося у ситуацію, на яку вже не можна було не відреагувати.
– Ми розуміємо, що держава не може втручатися у справи церкви. Але, все ж, чи є правові методи або хоча б механізми впливу у державних органів на подібні дії парафій або керівників єпархій?
– Держава може діяти тільки в рамках діючого законодавства. Так от, наше законодавство не передбачає жодних механізмів впливу на богослужбову, канонічну чи якусь іншу практику церков. Але наше українське законодавство передбачає правове реагування на рівні поліції або судових органів. Якщо з боку релігійних організацій є порушення закону, порядку, нанесення шкоди, здоров’ю чи свідомості громадян. Ми ж бачимо, що це не просто якесь літургічне, канонічне дійство. Ми, очевидно, свідомі є того, що воно призвело до суспільних заворушень, акцій в масштабах цілої держави. Тому, я думаю, що цілком свідомо і логічно було б вивчити питання на зміст і наявність у цьому діянні і подібних йому – релігійного екстремізму, релігійної нетерпимості.
– Скандали останнім часом переслідують УПЦ МП. Ситуація навколо самобудови біля фундаментів Десятинної церкви – черговий приклад. Чи є позиція Міністерства культури по цій ситуації?
– Я вивчав цю ситуацію, ми намагаємося її відстежувати. Відразу скажу, що реєстрацією релігійних громад займаються обласні та місцеві адміністрації…
– Це зрозуміло. Питання стосується так званого «Десятинного монастиря». Адже саме в вашому департаменті він мав би бути зареєстрованим.
– Ми намагалися відшукати інформацію про цей монастир. Наскільки мені відомо, організація, яка містила б у своїй назві слово «десятинний», у нас не зареєстрована. Але ми знайшли реєстраційні документи відносно іншого чоловічого монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української православної церкви. Цей монастир зареєстрований в Голосіївському районі. Здається, між «Десятинним монастирем» на честь Різдва Пресвятої Богородиці в центрі Києва і вищезгаданим монастирем у Голосіївському районі – немає нічого спільного. Проте поєднує їх те, що юридично настоятелем останнього є архимандрит Гедеон (Харон). Він же представляє і очолює самоорганізовану, без державної реєстрації, організацію «Десятинний монастир» на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Тобто, напевно, йдеться про одну монастирську спільноту, яка зареєстрована в одному місці, а де-факто діє в іншому.
– Яка зараз ситуація по справі «УПЦ МП проти Мінкульту». Чи близький фінал і які перспективи у держави не програти цей процес?
– Це дійсно складний процес. Ми вже мали шість засідань і довели абсолютну безпідставність звернення. Зараз суд перевіряє всі формальні ознаки, за якими було підготовлено і направлено цей позов. Але, на превеликий жаль, це шлях в нікуди. Бо цей процес може тривати роками, а питання не вирішується. А вирішення питання просте – це діалог, внесення рекомендованих нами змін до статутів, що підтвердить відповідність українському законодавству. Тільки в такому випадку ми зможемо їх оперативно зареєструвати. Тим більше, всі заяви, мовляв, департамент у справах релігій не реєструє статути УПЦ, не відповідають дійсності. Нами вже було зареєстровано кілька статутів монастирів УПЦ.
– Зареєстровані з правками, проти яких зараз судиться УПЦ МП?
– Так. Єпархіальні архієреї прислухалися до наших рекомендацій і внесли усі зміни, які ми пропонуємо. В них вони чомусь не побачили жодних порушень їх традицій чи практик.
– Чому, на ваш погляд, значно скоротилася кількість громад, які виходять з-під юрисдикції УПЦ МП і переходять до УПЦ КП? Це пов’язано з доволі жорсткою політикою Московського Патріархату в регіонах?
– Ми і це намагаємося відстежувати. Цей процес йде знизу, на нього не може ніхто впливати. Але все залежить від регіону. Десь відбулося зменшення процесу переходів, а десь навпаки збільшення. Ось ми мали, наприклад, в Івано-Франківській єпархії дуже активні процеси. Там п’ять релігійних організацій відразу перейшло. Де взагалі стовідсотково, де більшістю. Цей процес триває. Але, звичайно, з боку УПЦ були зроблені дуже серйозні превентивні заходи, були створені спеціальні мережі впливу і допомоги. Але соціологія річ вперта і вона демонструє, що це явище не вичерпане, процес не завершився.
РЕЛІГІЙНА ПРАВДА
