Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, який багато років був прес-секретарем владики Філарета, пояснив різницю між Томосом про автокефалію Української церкви та умовами так званої “Критської моделі” – домовленостями колишнього Київсього Патріарха зі Вселенським Патріархом від 2008 року, у разі виконання яких Україна отримала б часткову автономію.
Виходячи з того, що тоді Філарет погоджувався на запропоновані умови, його нинішня критика Томосу виглядає беззмістовною.
Нижче наводимо публікацію архієпископа Євстратія у повному обсязі.
Про, м‘яко кажучи, помилкові твердження.
Справді, 2008 року Вселенський Патріархат пропонував “Критську модель” для України. Ця модель означала часткову автономію, а саме:
1. Статус Церкви – напів-автономна Митрополія Вселенського Патріархату.
2. Нового архієрея щоразу обирає Синод Вселенського Патріархату з трьох кандидатур, які подає Синод Митрополії;
Членів Синоду обирає Синод ВП з трьох кандидатур, поданих Синодом Митрополії;
Митрополита обирає Синод ВП з трьох кандидатур, поданих Синодом Митрополії.
Патріарх Філарет після зустрічі на Фанарі в липні 2008 р. погодився на статус Митрополії з умовою, що Митрополію очолюватиме він (в сані митрополита, а не патріарха) і що буде гарантовано надання автокефалії через 1-2 роки.
У зв‘язку з тим, що строк надання автокефалії не був визначений і гарантований (йшлося лише про те, що це станеться колись у майбутньому) – рішення так і не були реалізовані.
На моє переконання – це сталося тому, що Бог передбачив для Української Церкви краще майбутнє.
Але зараз не про це. А про те, що стверджувати, ніби умови 2008 р. і зміст Томосу – фактично “одне й те саме”, є щонайменше помилковим. М‘яко кажучи…
1. Бо в Томосі йдеться про автокефальну Церкву, внесенну до Диптиху (а не про автономію в складі Вселенського Патріархату).
2. Низка Помісних Автокефальних Церков беруть миро з Константинополя, що не применшує їх статусу автокефалії. Наприклад, в розпал суперечки з Москвою кілька місяців тому Єрусалимський Патріархат показово просив і отримав миро від Вселенського Патріарха. І навпаки, Румунська Церква, яка спочатку була в статусі Митрополії та отримувала миро від Константинополя, через кілька десятиліть після Томосу отримала статус патріархату і Румунський Патріарх зараз освячує миро, маючи при всьому цьому чудові відносини з Константинополем.
3. За Томосом всі обрання на ієрархічне служіння та загалом рішення щодо управління залишаються виключною компетенцією Помісної УПЦ. І коли хтось стверджує, що “ПЦУ залежить від Константинополя ТАК САМО, як УПЦ МП – від Москви”, то достатньо порівняти два Статути, щоби побачити, наскільки це не відповідає дійсності!
4. Справді, в Томосі підкреслено право апеляції (екклето) до Вселенського Патріарха для остаточно осуджених церковним судом. Але це право має характер виключний і не стосується “вирішення усіх справ”.
І дивно чути критику цього права Вселенського Патріарха тоді, коли саме завдяки його застосуванню всі українські ієрархи та клірики, несправедливо “осуджені” з боку РПЦ за діяльність на користь автокефалії УПЦ, були Вселенським Патріархом реабілітовані, а “осудження” — визнані недійсними.
І на завершення допису: текст Томосу публічно широко відомий з 6 січня 2019 р. А основні його положення були зрозумілі ще з проекту Статуту ПЦУ, запропонованого Синодом ВП для Об‘єднавчого Собору. Тобто 15 грудня 2018 р. точно було відомо і про миро, і про діаспору, і про право апеляції. Не було відомо дослівно, але що ці точки є принциповими для ВП і будуть відображені в Томосі – було відомо і зрозуміло. Тому на мою думку нинішня критика Томосу походить зовсім не від його об’єктивного змісту, адже у противному випадку вона би з‘явилася щонайменше на 5 місяців раніше.
