Вінницько-Барська єпархія ПЦУ відповіла на шантаж Вінницької єпархії РПЦвУ (УПЦ МП).
Про це повідомляє прес-служба Київської митрополії ПЦУ з посиланням на матеріали прес-служби Вінницько-Барської єпархії.
Так, 12 червня на сайті Вінницької єпархії РПЦвУ з’явилося повідомлення під заголовком: “Вінницька єпархія УПЦ закликає до покаяння кліриків, які перейшли в ПЦУ”.
У повідомленні міститься ультиматум двадцяти колишнім клірикам Вінницької єпархії РПЦвУ, які приєдналися до Православної Церкви України, з вимогою покаятися.
“Під покаянням, очевидно, мається на увазі, повернення до складу Московського Патріархату. На це відводиться двотижневий термін, по закінченню якого керівництво Вінницької єпархії УПЦ (МП) погрожує звернутися до свого Синоду з клопотанням про зняття сану з кліриків, імена яких називаються у тексті повідомлення”, – повідомили у Вінницько-Барській єпархії ПЦУ.
В зв’язку з цим прес-служба Вінницько-Барської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) нагадала декілька фактів. Нижче наводимо текст повідомлення у повному обсязі.
11 жовтня 2018 року Священний Синод Вселенського Патріархату скасував зобов’язання Синодального листа 1686 року, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського Митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії.
Священний Синод також прийняв рішення, згідно з яким історична Київська митрополія та її церковні єпархії на території України переходять до канонічного статусу, котрий існував до видачі вищезазначеного листа, тобто у стані повної належності до Патріаршого Вселенського Престолу.
В такому канонічному статусі єпархії на території України перебували до часу скликання Вселенським Патріархом Собору, який відбувся 15 грудня 2018 року, і до надання обраному на Соборі Предстоятелю Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію Патріаршого і Синодального Томосу про Автокефалію Помісної Православної Церкви України.
До 6 січня 2019 року митрополит Вінницький і Барський Симеон, а також клірики і віряни, які висловили бажання приєднатися до Православної Церкви України, перебували під захистом Всесвятійшого Патріарха Варфоломія, який видав Патріаршу грамоту, за допомогою якої прийняв митрополита Симеона в юрисдикцію Святійшого Апостольського і Патріаршого Вселенського Престолу “разом з непорочним кліром і благочестивим народом, звільняючи від будь-якої відповідальності, або звинувачення, або будь-якої іншої заборони, що накладається на них будь-яким церковним органом”.
Починаючи від 6 січня 2019 року, коли Українській Церкві була дарована автокефалія, клірики та віряни Вінницької єпархії, які побажали цього, стали членами Помісної Автокефальної Православної Церкви України, на яких, згідно з Церковними канонами, не розповсюджується юрисдикційна влада ієрархів іншої Помісної Церкви. Другим правилом ІІ Вселенського Собору проголошується: “Єпархіальні єпископи нехай не поширюють своєї влади на церкви поза межами своєї області, і нехай не змішують церков…”.
Відтак Синод, який складається з ієрархів Автокефальної Руської Православної Церкви, що несуть своє служіння в Україні, не має канонічного права судити ієрархів та духовенство Автокефальної Помісної Православної Церкви України і тим більше позбавляти їх сану.
В зв’язку із цим, нікчемними з канонічної точки зору є як накладені раніше єпископом РПЦвУ на кліриків УПЦ (ПЦУ) покарання у вигляді заборони у служінні, так і нинішній ультиматум, який опублікований на сайті Вінницької єпархії УРПЦвУ.
Аналізуючи його текст, можна зазначити наступне:
– цей документ є не закликом до покаяння, а, швидше, актом публічної помсти священникам, які підтримали Помісну Українську Православну Церкву;
– водночас він є актом залякування для священників і вірян, які, будучи патріотами Православної Церкви і своєї країни, з різних причин сьогодні ще залишаються у Московському Патріархаті;
– цей ультиматум став черговою краплею у хвилі ненависті, погроз, залякувань і проклять, яку відчули на собі священники і віряни, які приєдналися до ПЦУ.
Прикро, що ці погрози і прокляття лунають з уст тих, хто є священниками Божими і чадами Христової Церкви.
На жаль, Московський Патріархат в Україні звик розмовляти мовою ультиматумів, уникаючи як конструктивних дискусій з опонентами, так і виваженого осмислення екклезіологічних проблем у дусі Євангелія. Це стало головною причиною невдач його ієрархії у подоланні розколу в українському Православ’ї, який тривав кілька десятиліть. І саме це є основною причиною численних конфліктів між представниками Московського Патріархату та громадянським суспільством у цілому.
Тому не варто повторювати помилок минулого: мова необґрунтованих загроз, заборон і проклять ще ніколи не призводила до миру. Можливо нашим братам, які перебувають у єдності з Московським Патріархатом, варто спробувати побудувати діалог по-іншому, якщо вони справді бажають миру і єдності між православними в Україні?