Днями в авторитетному російському виданні “Новая Гезата” вийшов матеріал з критикою РПЦ. У статті під назвою “Москва поки не здолала російський Париж” йдеться про “головний церковно-політичний сюжет цього сезону – битву за контроль над православним світом, що розгортається за цілком світськими законами”. Переклад матеріалу українською наводить “Духовний фронт”.
Генеральна асамблея Російської архієпископії, що засідала в Парижі 7 вересня, не набрала достатньої кількості голосів для приєднання цієї церковної області до Московського патріархату. Останній оплот російської церковної демократії в дусі “революційного” Собору 1917-1918 років зберігає свою незалежність від «вертикалі» патріарха Кіріла.
Підкупи і зради
На початку грудня минулого року патріарх Кіріл направляє голові Російського екзархату в Парижі архієпископу Іоану (Реннето) надзвичайно люб’язну пропозицію про початок переговорів про умови входження архієпископії до РПЦ. 76-річний ієрарх, навіть не володіє російською мовою, вступає в ці переговори – без відома свого духовенства та Єпархіальної ради. Це був виклик демократичним традиціям архієпископії. З одного боку, маститим протоієреям і активним мирянам не подобалося, як нешанобливо з ними вчинив Константинополь. З іншого – багато чули про всяких жахи російського церковного авторитаризму, багато парижан не хотіли вливатися у РПЦ.
Вони поставили за мету зберегти архієпископію як єдине ціле, але взяти тайм-аут для пошуку собі церковної юрисдикції. Благо в Західній Європі діють канонічні структури 10 різних помісних православних церков. Таке рішення затвердила Генеральна асамблея (Загальні збори) архієпископії в Парижі 23 лютого. Асамблея сформувала комісію з переговорів з різними церквами, включивши в неї п’ять осіб на чолі з Іоаном. Партнерами по переговорах стали, крім РПЦ, Константинопольський та Румунський патріархати.
Раніше, 28 грудня минулого року, Синод РПЦ відкрив в Парижі свій Західноєвропейський екзархат. В рамках підготовки до поглинання Російської архієпископії почалися масштабні фінансові вливання з Москви.
Архієпископ Іоан, наприклад, не зміг пояснити Єпархіальній раді, звідки він отримав 150 000 євро, дві третини яких вирішив витратити на позолоту куполів храму в Сан-Ремо. Видання «Відкриті медіа» виявило в кінці червня, що московська мерія через ГУП “Московський центр міжнародної співпраці” допомагає бюджетними грошима православним парафіям за кордоном. Так, тільки 20 червня на ці цілі було виділено 10 млн рублів. Хто знає, яка їх частина пішла на «примус до миру» паризької архієпископії? У числі адресатів цієї допомоги зазначений якийсь “прихід в Італії”. Чи не йдеться про Сан-Ремо?
На пастирській нараді архієпископії 11 травня в Парижі священики знову жорстко критикували Іоана за сепаратні переговори з Москвою без участі комісії, обраної Генасамблеєю, а також за отримання великих сум невідомого походження. Священик Владімір Ягелло заявив, що «авторитарна структура РПЦ та її повне зрощення з державою РФ абсолютно неприйнятні». Але Іоан продовжував гнути свою лінію. 21 червня в Відні він негласно зустрівся з особливо наближеними до патріарха Кіріла митрополитом Антонієм, який обжився у Парижі, та єпископом Савою, який навпаки переїхав з Парижа до Москви.
Про цю зустріч стало відомо лише завдяки публікації порталу “Credo.Press”, що заднім числом підтвердив єпископ Сава. Якщо вірити публікації, розмова в Відні була жорсткою: Іоану запропонували передати Московській патріархії головний храм архієпископії – собор св. Олександра Невського на Rue Daru в Парижі – і піти на спокій в Женеву.
Від нього також зажадали список делегатів позачергової Генеральної асамблеї архієпископії, призначеної на 7 вересня для голосування за перехід до РПЦ. Московські представники дали зрозуміти, що покриють всі витрати тих учасників асамблеї, які проголосують правильно. 28 червня Єпархіальна рада в Парижі знову вказала Іоану на неприпустимість сепаратних переговорів.
За місяць до вирішального голосування, 8 серпня, з’являється лист митрополита Антонія архієпископу Іоану про умови входження архієпископії у РПЦ, затверджені патріархом. Від паризької демократії в цих умовах мало що залишалося. Патріарх, наприклад, закріпив за собою не тільки право відводу кандидатів в єпископи на стадії їх висунення, але і право вето на вже обраного Загальними зборами архієрея. У серпні виправляти власну помилку кинувся Константинопольський патріархат. Він запропонував архієпископії новий автономний статус – вже як Російського вікаріатства в складі галльської митрополії. 17 серпня в Швейцарії Вселенський патріарх Варфоломій прийняв архієпископа Іоана, який твердо заявив про свій намір піти у РПЦ. В результаті 30 серпня Синод в Константинополі звільнив Іоанна з усіх посад і видав йому відпускну грамоту – тобто документ про звільнення з патріархату на всі чотири сторони. 2 вересня патріарх Варфоломій призначив тимчасово керуючим Російської архієпископа митрополита Гальського Еммануїла.
Розв’язка. Але не фінал
Розв’язка наступила на Генеральній асамблеї архієпископії 7 вересня. 186 делегатів з 10 країн зібралися в залі, наданому одним з католицьких монастирів Парижа. Всупереч Статуту і указам Константинополя, головував звільнений архієпископ Іоан. Його найближчий помічник протоієрей Іоан Гейт прочитав доповідь про те, що у архієпископії немає іншого вибору, як підкоритися Москві. Але інші виступали висловлювали скепсис: о. Алексій Струве вказав на грубі порушення Статуту при підготовці і проведенні асамблеї, а о. Христофор Далоазьє з Брюсселя – на успішний хід переговорів з Румунською церквою.
За перехід у РПЦ голосували таємно, бюлетенями. За Статутом архієпископії, для зміни юрисдикції потрібно не менше 2/3 голосів делегатів. Прихильникам Москви вдалося набрати лише 58% – кажуть, не вистачило чи то 8, чи то 13 голосів. Але демократія – це процедура. Як заявив того ж вечора заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату о. Ніколай Балашов, тепер Москва буде приймати парафії і кліриків паризької архієпископії не разом, а по одному.
Москва все одно сповнена рішучості не залишити каменя на камені від шкідливого гнізда церковної демократії. У Париж екстрено вилітає єпископ Сава – громадянин Франції, випускник Сорбонни, який вважається в РПЦ кращим переговірником з впертими емігрантами старого покоління.
Доля Російської архієпископії в Парижі залишається головним церковно-політичним сюжетом цього сезону в глобальному масштабі. Подібно до того, як минулого року таким сюжетом була українська автокефалія. Париж став новим полем битви між Москвою і Константинополем за контроль над православним світом і новою точкою конфронтації двох церковних філософій, двох систем – західної і східної, соборної і тиранічної.
