Зустріч окремих представників Православних Церков в Аммані оголила величезну кількість неулаженних протиріч між Церквами, які необхідно вирішити, перш ніж підійти до “українського питання”.
Наприклад, історія автокефалії Польської Церкви зяє величезними канонічними проломами, що дає цілком обґрунтований привід до сумнівів в її законності, пише Костянтин Ветошніков, доктор богослов’я, доктор історії, науковий співробітник візантійської бібліотеки (Collège de France, Париж).
Сerkvarium опублікував переклад від автора російською. Нижче наводимо переклад українською.
Я був дуже здивований, виявивши акт Російської Церкви про автокефалію. Текст складається з двох частин. Перша частина – це заява делегації Польської Церкви про заперечення її канонічної автокефалії, наданої Вселенським Патріархом (фактично, зречення, – ред.), і заява про розрив спілкування з їхнім канонічним Предстоятелем, а також з духовенством і вірянами, які слідують за ним.
Друга частина, яка є рішенням Постійного Синоду Російської Церкви, містить рішення про відновлення спілкування і про право на повне незалежне управління. Однак нижче в рішенні йдеться, що воно повинно бути спочатку ратифіковано архієрейським собором Російської Церкви щодо автокефалії Церкви Польщі, і тільки після ратифікації Церква Польщі може обрати свого Предстоятеля, і що до цього вона повинна отримати устрій, якого вимагають канони для автокефалії. Тобто, це рішення є не наданням автокефалії, а простою обіцянкою її надання.
Наскільки відомо, жоден архієрейський Собор Російської Церкви не займався цим питанням, але постійний синод тільки запитував і отримав думки єпископів через телеграми (Журнал Московської Патріархії 8 (1950) 43). Тобто, процедури, встановленої самим актом, не було дотримано. Це означає, що друга частина акта, тобто рішення, яке обіцяє надати автокефалію, залишається недійсним, так як жоден інший документ з цього питання невідомий.
Отже, ми можемо зробити висновок, що 1948 року делегація Церкви Польщі відкинула свою канонічну автокефалію і отримала тільки одну обіцянку отримати нову від Церкви Росії, яка ніколи не виконувалася. Якщо Польська Церква визнає цей акт 1948 року канонічним, це означає, що вона не має автокефалії, але має автономний статус у складі Російської Церкви.
Додатки.
Акт про возз’єднання Польської Православної Церкви з Російською Православною Церквою і про дарування їй автокефалії.
І. Звернення делегації Польської Православної Церкви до Святійшого Патріарха Московського і Всієї Русі Алексія і Священного Синоду при ньому.
1. Польська автономна Церква визнає неканонічною і недійсною автокефалію Польської Церкви, проголошену Томосом Константинопольського Патріарха Григорія VII від 13.XI.1924 р (№ 4588) і просить благословення Матері – Російської Церкви на канонічну автокефалію.
2. З огляду на те, що Митрополит Польської Церкви – Діонісій перебуває у відділенні від Матері – Російської Православної Церкви, причому він не раз в листах Патріарху Московському стверджував, що Польська Церква отримала від Церкви Константинопольської канонічну автокефалію, Польська Церква не може продовжувати з ним молитовного і літургійного спілкування і не буде надалі підносити його ім’я за богослужінням як ім’я свого Предстоятеля.
3. Так само, Польська Церква припиняє молитовне спілкування з усіма священнослужителями і мирянами Польської Церкви, які поділяють згадану оману Митрополита Діонісія, надалі до їхнього каяття.
ІІ. У відповідь на це звернення надійшла постанова Святійшого Патріарха і Священного Синоду:
1. Беручи до уваги відмову Польської Церкви від її неканонічної автокефалії, – Святіший Патріарх і Священний Синод – нині ж відновлюють з нею канонічне молитовне і літургійне спілкування і дають їй право на повне самостійне управління.
2. За затвердження Собором єпископів Православної Російської Церкви автокефалії Польської Церкви, – Польська Церква обирає Главу своєї Церкви. До цього часу Польська Церква отримує устрій, якого вимагають канони для автокефалії.
+ Алексій Патріарх Московський і всієї Русі 22 червня 1948 Москва
+ Микола Митрополит Крутицький і Коломенський Віталій, Архієпископ Дмитровський
+ Нестор Єпископ Курський і Білгородський
+ Никон, Єпископ Донецький і Ворошиловградський
+ Тимофій Архієпископ Білостоцький і Бєльський
+ Георгій, Єпископ Лодзинский
Протоієрей Михайло Кедров
Протоірей Євген Наумов
Микола Семенович Серебрянніков
Керуючий справами Московської Патріархії Протопресвітер Микола Колчіцкій
Кругла печатка ЖМП 8 (1950) 44-45.
