Один з авторів книжки “КДБ грає в шахи” і колишній співробітник Комітету держбезпеки СРСР Володимир Попов нещодавно завершив роботу над своїми мемуарами.
У книжці “Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ” він розповідає про становлення режиму російського президента Володимира Путіна, його соратників, про свою роботу в комітеті та головні події, до яких були причетними радянські спецслужби.
Раніше книжки не видавали. За згодою автора, видання Гордон.ua ексклюзивно публікує розділи з неї. У цій частині Попов пише про російських монархістів і їхню роль в українських подіях початку 2014 року. Нижче наводимо частину опублікованого уривку з книжки, яка стосується церковної реліквії “Дари волхвів”, під прикриттям яких готувалася операція з анексії Криму.
“Дари волхвів” як активний захід спецслужб
На початку 2014 року, незадовго до кримських подій, в Україну доправили Дари волхвів, які були найбільшою святинею християнського світу, раніше ніколи не покидали місця свого зберігання у Святому Афоні у Греції. Захід цей організував і фінансував фонд Малофєєва. В Україні їм уклонилося понад 400 тис. осіб.
Супроводжували святиню в Україні співробітники фонду Малофєєва Олександр Бородай та Ігор Гіркін, який формально був керівником охорони реліквії. Тоді ці прізвища відомими нікому не були.
Доправлення Дарів волхвів в Україну збіглося за часом із затяжною політичною кризою, що стала відомою як Євромайдан. 20 лютого 2014 року в Києві пролилася кров. Наступного дня президент України Віктор Янукович покинув Київ. У країні відбулося змінення влади.
Є серйозні підстави вважати, що акція із принесення святині на територію насправді стала активним заходом російських спецслужб і мала не тільки пропагандистську, а й розвідувальну мету. У Києві Дарам уклонилося 280 тис. осіб, у Сімферополі – 50 тис., у Севастополі – 100 тис. осіб.
Як пізніше заявляв Малофєєв, 100 тис. севастопольців молилися про повернення Криму до складу Росії. За його твердженням, про можливість приєднання Криму до Росії тоді вже ”говорили всі”, зокрема депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим Сергій Аксьонов і голова цього вищого державного органу Криму Володимир Константинов.
Одразу ж після закінчення акції з Дарами волхвів у перших числах лютого 2014 року Малофєєв сприяв улаштуванню Олександра Бородая піар-консультантом Аксьонова.
У документальному фільмі ”Крим. Шлях на Батьківщину”, показаному на телеканалі “Россия 1” у квітні 2015 року, Путін розповів таке:
“Це була ніч із 22-го на 23 лютого, закінчили приблизно о сьомій годині ранку, і я всіх відпустив та пішов спати о сьомій ранку. І, розлучаючись, не приховую, розлучаючись, перед тим як усі розійшлися, я всім моїм колегам, а їх було четверо, сказав, що ситуація розгорнулася так на Україні, що ми змушені розпочати роботу з повернення Криму до складу Росії… але відразу ж підкреслив, що ми будемо робити це тільки в тому разі, якщо будемо абсолютно переконаними в тому, що цього хочуть самі люди, які проживають у Криму. З’ясували, що охочих приєднатися до Росії там 75% від загального складу. Ви розумієте, було проведено закрите опитування, поза контекстом імовірного приєднання”.
Путін не вважав за потрібне пояснити, що мав на увазі під поняттям ”закрите опитування”. Закритим опитуванням якраз і була акція Малофєєва із принесенням Дарів волхвів в Україну і, зокрема, у Крим. Ініціатива ”православних чекістів” у Криму стала спецоперацією спецслужб РФ – провокацією, котра визначила вторгнення Росії в Україну.
На хвилі кримського успіху в ніч з 11-го на 12 квітня 2014 року Гіркін, який мав багатий досвід бойових дій у складі незаконних збройних формувань, вторгся з авангардом чисельністю 52 особи на територію Донецької області України й захопив невелике місто Слов’янськ, поклавши початок російському захопленню областей Східної України, де він за старою агентурною звичкою прикрився псевдонімом і став відомим як Стрєлков.
В інтерв’ю з письменником-націоналістом Захаром Прилєпіним на телеканалі ”Царьград”, що належить Малофєєву, 20 лютого 2017 року Бородай заявив, що акцію на південному сході України не було узгоджено з політичним керівництвом Росії, через що він був змушений здійснювати часті візити в Москву для необхідних консультацій.
У це важко повірити з багатьох причин, тим паче, що заступник глави уряду Росії й агент 5-го управління КДБ СРСР Дмитро Рогозін у Twitter 24 травня 2014 року однозначно висловився на підтримку загарбників і написав, що “поміняв би зараз, не замислюючись ні на мить, усі свої посади на щастя бути зараз в одному окопі із захисниками Слов’янська”.
Утім, Рогозін від посад не відмовився і в окоп не поліз. А Стрєлков зрештою втік зі Слов’янська, покинувши і своїх людей, і військове спорядження, і навіть справжні документи своїх бійців. Перебравшись у Донецьк, куди вслід за ним перекинулося полум’я війни, він, за свідченням тепер уже колишнього друга Бородая, відсиджувався в бункері, поки його не переправили до Росії.
Попередню частину опубліковано 29 липня. Наступна вийде 12 серпня.
