Шановні колеги і однодумці!Високоповажні глави і представники релігійних організацій та етнонаціональних спільнот!Від імені Департаменту у справах релігій та національностей хочу повідомити про припинення функціонування нашого підрозділу: де-факто Департамент вже більше року не міг сповняти свої функції в тому обсязі, як це було до серпня 2019 року, а два останні місяці – цілком були присвячені згортанню усіх можливостей і потенціалу нашого підрозділу.Позаду – майже 6 років винятково важливої і натхненної праці. У рамках Департаменту вдалося зібрати колектив, який за професійними та особистими якостями не мав аналогів протягом всіх років існування подібного держоргану у незалежній Україні: доктор наук, чотири кандидати наук, кілька аспірантів плюс більше десятка людей, чий професіоналізм був засвідчений унікальними і досконалими напрацюваннями впродовж багатьох років праці на посадах державної служби. Це був колектив, де досвід органічно поєднався з енергією і завзяттям молодих людей, які вирішили змінити себе і країну, черпаючи натхнення і мотивацію у подіях Революції Гідності.Коли в 2014 році мені довелося очолити Департамент, там працювало всього лиш 12 осіб (9 – у ділянці релігії і 3 – у сфері етнополітики), які відповідали за два відповідні напрями внутрішньої політики. До 2018 року вдалося чисельність фахівців, що забезпечували формування політик та зв‘язок державних інституцій з релігійними та етнонаціональними спільнотами, збільшити фактично до 30 осіб. Завдяки таким і кількісним, і якісним змінам було досягнуто прориву, якого відповідна ділянка не знала останніх півтора десятиріччя:- відновлено системні, реально щоденні зв‘язки та комунікації з усіма т.зв. парасольковими структурами в обох площинах та налагоджено контакти в горизонтальній площині з майже всіма релігійними та етнонаціональними структурами; – відновлено діяльність двох безпрецедентних за складом експертних рад, які до цього часу не функціонували майже 5 років – Експертну раду зі свободи совісті та діяльності релігійних організацій і Експертну раду з етнополітики, в рамках яких було зібрано майже 50 кращих у нашій Державі науковців та експертів у відповідних відтинках; було проведено близько 40 засідань цих рад і обговорено більше сотні питань, важливих як для виконавчих структур, так і для суспільства загалом;- з нашої ініціативи було засновано міжвідомчі Комісії: З мінімізації актуальної міжконфесійної конфліктності та З питань дотримання законодавства у сфері свободи совісті, які, щоправда, через неконструктивну позицію окремих партнерів з релігійного середовища не змогли досягти очікуваного і планованого результату;- було не просто відновлено, але виведено проблематику Департаменту на небачений до цього міжнародний рівень: якщо протягом 5-ти попередніх років було зафіксовано не більше 10-ти безпосередніх контактів чи фактів участі представників Департаменту у міжнародних комунікаціях, то від початку 2015 року, себто протягом останніх таких же 5-ти років, подібних контактів вже можна нарахувати більше сотні: не лише Департамент як інституція, але й ціла сфера перетворилися на чинник, який став відомим і шановним у всьому просторі, що дотичний до відповідної проблематики;- зусиллями працівників Департаменту було утворено Раду етнонаціональних організацій України – структуру, аналогів якої не знала наша Держава протягом всього періоду свого існування і яка об’єднала керівників всіх існуючих «парасолькових» організацій національних спільнот; ця новозаснована структура об‘єктивно перетворилася на аналог Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, але вже у сфері – етнонаціональної політики;- Департамент долучився і став промотором безпрецедентної активності у законотворчій сфері, ставши ініціатором і центром комунікацій (спільно з відповідними Експертними радами та відповідними середовищами), результатом яких стала поява кількох винятково важливих законопроєктів: окремі з них, як, наприклад, у сфері забезпечення свободи совісті навіть були успішно втілені у життя, в інші (переважно ділянці етнополітики) – є прекрасним базисом, щоб у найближчому часі отримати цілий законодавчий комплекс щодо проблематики національних меншин; маю на увазі напрацьовані та частково передані до ВРУ проєкти законів Про концепцію державної етнополітики, Про корінні народи, Про особливий статус кримськотатарського народу, а також ідеологічно-концептуальну базу основного Закону про національні меншини;- вражаючий прорив було зроблено на об’єктивно чи не найважливішому і найбільш провальному до цього часу напрямі внутрішньої політики стосовно національних спільнот – з ромської тематики: на вимогу і самих ромських організацій в Україні, і всіх наших міжнародних партнерів було утворено Міжвідомчу робочу групу з питань імплементації Стратегії інтеграції ромської нацменшини, в рамках якої було виокремлено 5 вужчих постійно діючих спеціальних підгруп та утворено при Департаменті за сприяння і на пропозицію Міжнародного Фонду Відродження (Євген Бистрицький та Ольга Жмурко) спеціальний Секретаріат, що сприяв забезпеченню діяльності цієї Міжвідомої групи; – зусиллями працівників було проведено засідання Комісії із забезпечення прав релігійних організацій при КМУ, яка не діяла до цього п‘ять років;- вражаючий прорив було досягнуто також у площині функціонування білатеральних комісій із забезпечення прав національних меншин: окрім успішно та традиційно проведених двох засідань Українсько-Словацької комісії, було, по-перше, відновлено, і успішно зреалізовано в 2017 році засідання Українсько-Румунської комісії, яка не функціонувала від 2006 року, по-друге, було відновлено діяльність Українсько-Німецької комісії, яка не мала засідань від 2001 року, і, по-третє, було налагоджену системну консультаційну співпрацю з угорською стороною щодо відновлення Українсько-Угорської комісії, чия діяльність заблокована від 2012 року;- предметом особливої гордості стало проведення п‘ятнадцяти (це протягом 5 років – нагадаю!!!) нарад, зібрань, зустрічей тощо з керівниками всіх регіональних структур, відповідальних за реалізацію політики стосовно релігійних організацій та етнонаціональних спільнот: до цього часу очільники та працівники таких регіональних структур були протягом попередніх 4-5 років кинуті напризволяще, а тому не мали системних ні рекомендацій, ні консультацій стосовно усього комплексу питань, які стосуються сфер, що належать до їхньої компетенції.Звісно, перелік напрацювань і досягнень можна суттєво продовжувати, бо всі виконували свої обов’язки не заради якихось формальних речей чи обставин, а заради досягнення результату, який потребували Держава і суспільство, щоб для кожного, навіть для кожного упередженого чи непрофесіоналів стали відчутними зміни і принциповий прорив.Але, в будь-якому випадку, є ще два досягення, про які не згадати просто не можу, як би й не хотів обмежити перелік здобутків: – Департамент активно долучився на всіх етапах до організаційного та концептуально-законодавчого забезпечення процесу отримання та імплементації на національному ґрунті ТОМОСУ про автокефалію Української Православної Церкви – події і явища, які нарівні з отриманням незалежності назавжди стануть одним із найбільших підтверджень української самостійності та її унікальної духовноі ідентичності;- ініціювання ще 2015 року та здійснення протягом 2018-2019 років всіх процесуальних заходів щодо відновлення самостійного стасусу для окремого центрального органу виконавчої влади, відповідального за сфери взаємин з релігійними та етнонаціональними спільнотами. Власне, зусиллями працівників Департаменту було проведено усі необхідні кроки в цьому напрямі, включно з обґрунтуванням доцільності та написанням десятків доповідних та інших документів, підготовкою проєкту Положення, проходженням процесу погоджень в усіх державних установах, поданням необхідних документів для отримання фінансування заснованої НАШИМИ зусиллями Державної служби з етнополітики та свободи совісті. А все необхідне підґрунтя для цього історичного прориву було створено в рамках вироблення концепції і безпосереднього відзначення 100-річчя державних органів у цих двох відтинках державної політики: відповідні грандіозні заходи відбулися у листопаді 2018 року за участі більш як півтисячі учасників та більш як сотні партнерських структур Департаменту.Але справді головним і неоціненним нашим здобутком уважаємо не лише створення унікальної атмосфери довіри і партнерства серед однодумців і фахівців Департаменту, але й витворення духу довіри і взаємного розуміння з практично усіма структурами і, в ширшому розумінні, з чільними та пересічними представниками тих сфер, з якими нам поталанило співдіяти і творити! Щиро дякуємо за це відчуття впевненості, гармонії і повносилої реалізованості! Від сьогодні працівники Департаменту тимчасово розпорошилися по майже 10-ти різним підрозділам і структурам системи виконавчої влади. Але (!!!) практично всі вони залишаються вірними своїм принципам, покликанню і, що дуже важливо, обраним напрямам прикладання сил і стратегічним пріоритетам – служінню Державі і створенню умов та обставин, аби кожен віруючий чи кожний, хто відчуває свою причетність чи єдність з конкретною національною спільнотою, ніколи і ні в чому на відчував упослідженість чи обмеження своїх прав.Отож, наша місія триває!Ми спільно і далі працюватимемо, щоб, як це було протягом 5 останніх років, рейтинг Украіни, як Держави, де визнають і неухильно дотримуються примату прав кожної особи на свободу власного релігійного чи національного самовираження, тільки зростав і зміцнювався, що було засвідчено найавторитетнішим дослідницьким центром у сфері свободи совісті – Pew Research Center, яка зафіксувала протягом останніх 5 років зміцнення рейтингу України з 4.2 до 3.8 пунктів на шкалі, де 10 – це найнижчий рівень, а 1 – найвищий рівень свобод і державного невтручання.Отож, до спільної праці і нових обріїв, які вже видніються он ген на горизонті!

Опубліковано Andrii Yurash Понеділок, 21 вересня 2020 р.