Священник ПЦУ Сергій Овчарук, який звершує своє служіння Богові у місті Остер, що на Чернігівщині, одного дня кардинально змінив своє життя – став батьком для дев’яти усиновлених дітей, виховуючи трьох рідних. Про це йдеться на сторінці ПЦУ в Facebook.
Кілька років тому отець Сергій викладав у недільній школі для місцевих дітей та для кількох з організації, яка піклувалася про дітей-сиріт. Одного дня цих дітей мали відправити в інтернати різних регіонів. Священник не зміг стояти осторонь: “Кожна людина здатна на якийсь подвиг, але її потрібно підштовхнути. Ну й нас Господь підштовхнув у цьому плані. Діти були з різних областей: із Чернігівської, Київської. Тобто, їх повинні були розділити, і ми з дружиною вирішили, що це неправильно, так не повинно бути, і сказали, що ми їх заберемо”.
Не всі розуміли, навіщо священник Сергій узяв на себе такий тягар: “Всі розуміли, що це ніби як і правильно, але це дуже важко. Тож позаочі, чи так у розмовах, лояльно говорили, що взяли клопіт на свою шию, й чи воно нам треба. Кожен же сорочку міряє на себе, і знову ж таки вони розуміли, що так – це важко”.
Священник із дружиною забрали до себе одразу шістьох діточок, а згодом ще трьох. Для кожної дитини важлива увага й любов, а коли дітей у родині стало одинадцятеро, перших пів року було складно: “Нашим дітям було дуже важко, бо їхні батьки були їхніми, а потім “загальними”. Уся увага почала ділитися на всіх, і їм її було спочатку недостатньо”.
З усіх сил священник із дружиною намагаються, щоб усі в родині були задоволені: кожного вислухати, зрозуміти, знайти підхід. Особливо важливим – є зрозуміти біль дитини, що в неї на душі, щоби не ранити й допомогти. Адже позбавлена батьківської любові душа повна болю та тривог, але цю душу можна зцілити з Божою допомогою любов’ю і добром.
Велика родина – це велика відповідальність, життєві пріоритети змінюються, і на перший план виходить спілкування з дітьми, їхнє виховання, спільне проведення часу та любов, яку потрібно плекати у собі та дарувати дитині. У найважчі моменти, зізнається отець Сергій, допомагає Господь: “Я вірю в це і знаю точно, що Бог завжди допомагає: і коли радісно, і коли горісно. Бо без Його допомоги дуже складно й важко”. Гармонію та теплу атмосферу в сім’ї підтримують спільними обідами, вечерями, спільним проведенням часу та розмовами з дітьми. “Ми постійно молимося перед споживанням їжі, діти молитви читають по черзі”, ─ ділиться священник.
Сім’я Оврачуків намагається брати дорослих дітей. Не лише через те, що маленьких сиріт завжди легше забирають, просто з дорослими легше розмовляти, простіше пояснити щось. Усиновлення – це не лише великий та добрий вчинок, це також велика відповідальність. Найгірше – це взяти дитя через жалість, наголошує отець Сергій: “Всиновлювати дітей через жалість – це неправильний шлях. Просто в один момент вона закінчиться, здадуть нерви та все полетить шкереберть”. Знедолених дітей важливо плекати в любові та вчити любити ближніх і Господа. “Бог повинен бути у вихованні, та ми про Нього й говоримо. І це є дуже важливо. Бо якщо не будемо про Нього говорити, то ми будемо Його заміняти якимось життєвими стандартами, що є неправильно”, – пояснює священник.
У дитині важливо виховувати чесність, пояснити, що брехня – це хиткий фундамент для побудови щасливого життя. Любов та чесність – ті чесноти, які треба плекати в дітях. Але й батьки мають бути чесними перед дитиною, бо своїм прикладом покажуть, що життя має світлі кольори й може бути щасливим.