“Духівник, психолог і батько – ось яким є справжній капелан. Його завдання – знайти ключик від таємничих кутів душі солдата”, – в цьому переконаний владика Сергій Горобцов, архієпископ Донецький і Маріупольський та Голова синодального управління соціального служіння.
Більше половини свого життя він служить Богові та Церкві, а його особливе покликання – допомагати нужденним людям. Архієпископ зізнається, що його життя з початком неоголошеної російсько-української війни можна поділити на “до” і “після”, адже вона стала початком нового розділу під назвою військове капеланство, йдеться на сторінці Православної Церкви України в Facebook.
На думку архієпископа, капелан повинен пам’ятати: усі військові – його діти, а він як люблячий батько повинен виховувати, захищати і направляти їх на добрий шлях.
“У 2014 році священники саме Донецької єпархії розпочали допомагати пораненим українським військовим. Нас ніхто не вчив капеланським справам. Але через те, що наші захисники залишили свої домівки, роботу, рідних і пішли на Схід захищати кордони нашої Батьківщини, ми повинні були зробити все можливе, щоб у них була нормальна їжа, одяг і щонайважливіше – спокійна і чиста душа, – розповідає владика. – Згадую, як один молодий боєць просив натільний хрестик. Потім я дізнався, що він нехрещений, того ж дня звершив Таїнство хрещення над ним. Однак через декілька днів дізнався, що він загинув… Але, попри все, військовий капелан дає надію нашим хлопцям. Він – душа солдатської спільноти. Зараз саме капелан привозить до мами полеглого героя. Лише він підбирає слова підтримки батькам і вселяє надію на те, що родина, втративши дитину на землі, – придбала ангела на небі”.
Схожих моментів владика Сергій пережив чимало. Проте важкі випробування навчили душпастиря не втрачати віри, надії та не переставати любити. Ба більше, помічати те добре, що відбувається на тлі важких подій в Україні та світі.
“Рано чи пізно війна завершиться, але у багатьох вона ще роками буде у голові. Тому для соцпрацівника Церкви є ще велике “неоране поле” праці в цій сфері. Були такі моменти, коли батьки витратили всі свої збереження на лікування і адаптацію свого сина, внука. Коштів не було навіть на хліб. Усі питання тоді вирішували працівники Eleos-Ukraine, починаючи із забезпечення хлібом та організації юридичного супроводу і закінчуючи потужною клінікою для реабілітації і одужання”, – каже владика.
Окрім допомоги українським військовим, архієпископ Донецький і Маріупольський активно розвиває соціальний напрям служіння в Церкві, місія якого – милосердя і постійна допомога нужденним. Він наголошує, що не залежно від конфесії, національності чи поглядів людини їй потрібно допомагати, а насамперед маємо допомагати всім, хто страждає. Ба більше, бути чутливими до болю ближнього і заохочувати інших теж підтримувати нужденних, бо “священник-соціальник – це воїн, який 24/7 служить незахищеним верствам населення і нічого не бере взамін”.
Через коронакризу у священнослужителів з’явився ще один невидимий фронт. У той час, коли медики працювали на іншій “передовій”, священники розвозили продукти і воду людям похилого віку та тяжкохворим, а також виїжджали до хворих на Covіd-19, щоб посповідати і дати причастя вірним.
“Сьогоднішні обставини – а це і війна, і коронавірус – насправді випробувальний час, але що тішить мене: духовенство нашої Церкви під час цих чергових викликів об’єдналося ще більше й показало справжню жертовну любов і підтримку своєї пастви. Священники не залишили свої парафії, а були і є справжніми керманичами своїх громад і духовних осередків, – зауважує архієпископ. – Тепер священник з Донбасу – це справжній соціальний помічник для тяжкохворого, викладач у школі, військовий чи медичний капелан. Він стає прикладом і натхненням для інших, він веде за собою. А ще, за прикладом наших священників, поступово мешканці Сходу починають говорити українською мовою”.
Владика з позитивом дивиться у майбутнє та вірить, що все у нас буде гаразд, адже вся наша Церква молиться за це.
