У ПЦУ започаткували проект “Духовний фронт”, в якому розповідають історії людей, головною зброєю яких є непохитна віра в Господа, надія і любов. Перша історія – про 30-річного капелана Донецького прикордонного загону протоієрея Романа Перетятька, йдеться на сторінці ПЦУ в Facebook.
Родом із Маріуполя, духовну освіту здобував у Київській православній богословській академії. Став священником, пішовши батьковими стопами.
“Коли почався Майдан, а згодом неоголошена війна, то я чітко розумів, що відбувається та де є неправда”, – розповідає протоієрей Роман Перетятько. На передову потрапив як волонтер, привозив їжу, одяг, різноманітну допомогу. Але зрозумівши, що того замало, пішов служити волонтером-капеланом в 61-й військовомобільний госпіталь.
Пригадує, коли було дуже страшно: “… розуміння справжнього жаху війни. Снаряду все одно – хто ти та яких поглядів…». Священник Роман говорить, що служіння на передовій, як і в храмі серед цивільних, означає нести Слово Господнє та милосердя. Віднайти потрібні слова, щоб заспокоїти й відновити душевну рівновагу солдатів допомагає Сам Господь, все служіння тут, на лінії розмежування, – це суцільна імпровізація, немає якогось алгоритму дій або спеціальної формули. Головне – щире спілкування та відчуття людини, її болю.
“Спілкуючись стільки часу з солдатами на фронті, щоразу відчуваєш, найперше, вдячність за їхню жертву, бо це – їхня молодість, їхній найкращий час, і, на жаль, часто це загроза смерті… Тому найважче у моєму служінні – це раптом дізнаватися, що вже немає в живих людини, з якою нещодавно спілкувався, товаришував, віз допомогу”, – розповідає протоієрей Роман.
Як зазначають в ПЦУ, із перших місяців неоголошеної війни капелани Православної Церкви України підтримують наших військовослужбовців, дають духовні поради, відшуковують слова втіхи, а також з Божою допомогою укорінюють в душах воїнів непереборну віру в перемогу, відшуковують те, що у найскладніші хвилини надихає бійців не здаватися. Сьогодні таких капеланів близько 600.
