Спочатку ігумен Макарій (Дацюк) їздив на передову як волонтер. А 2015 року в зону АТО мобілізували його брата – Михайла. Це спонукало священника стати капеланом. Відтак у жовтні 2015 року потрапив у Новотроїцьке, що на Донеччині, де й дотепер духовно опікується прикордонниками. І вже три роки ігумен опікується тридцятьма дітками-переселенцями, зокрема допомагає продуктами і речами. Про історію капелана Православної Церкви України йдеться на сторінці ПЦУ в Facebook.
Перше запитання, яке прозвучало від бійців до цього капелана: «Отче, якщо почнеться бій, що ви будете робити?». «Я буду молитися і прикрию собою», – без вагань відповів їм ігумен Макарій (в миру – Сергій Миколайович Дацюк), коли приїхав на передову під час воєнних дій у 2014 році.
Спочатку він їздив туди як волонтер. А 2015 року в зону АТО мобілізували його брата – Михайла. Це спонукало священника стати капеланом. Відтак у жовтні 2015 року потрапив у Новотроїцьке, що на Донеччині, де й дотепер духовно опікується прикордонниками. Капелан зізнається, що спочатку було дуже складно: жахи війни, над головою літали снаряди, не було елементарних речей, до того ж багато бійців через холод хворіли…
Але з Божою допомогою труднощі долаються. Щодня священник знаходив час, аби поспілкуватися з нашими захисниками на теми, які їх турбують, а також звершував богослужіння і благословляв їх хрестом, промовляючи: «Бог на поміч».
«Одного разу молився і на власні очі бачив те, як прикордонник повз по мінному полю й не підірвався. Він це робив для того, щоб забрати нашого бійця, який перед тим загинув від міни, – згадує капелан. – Я дякував Богу, що він не залишив бійця і сам залишився живим».
Досвід служіння капеланом навчив його любові, підтримки та бути вірним покликанню. У священничому сані отець Макарій, якому нині 46 років, з 1997 року. Але колись мріяв стати військовим і вступити до військового училища. Однак усе змінилося тоді, коли отець Анатолій приїхав відспівувати його померлого родича. Священник побачив, що він добре хреститься і читає молитви, тож покликав завітати до храму наступного дня. А згодом о. Анатолій навчив його читати церковнослов’янською мовою. За словами капелана, це був такий промисел Божий, який невдовзі спонукав його отримати духовну освіту на рідній Житомирщині.
Вже три роки ігумен опікується тридцятьма дітками-переселенцями, зокрема допомагає продуктами і речами. Підтримувати діток спонукали малозабезпечені сім’ї, які приходили до отця за поміччю. Крім того, капелан старається побудувати пам’ятник загиблим захисникам, а також служить у маленькій капличці, яку допомогли йому облаштувати хлопці зі Львова та Овруча. А раніше, пригадує, храму не було, а тільки столик та іконки. Тому він служив у приміщенні колишнього інтернату у Новотроїцьку, що за Волновахою, біля лінії розмежування.
Капелан твердо переконаний, що своє місце біля захисників – не покине. За його словами, військовим потрібно, щоб священник не боявся, тож ієромонах Макарій (Дацюк) закликає пам’ятати слова Христа: «Не бійся, тільки віруй» (Мк. 5: 36). Адже з вірою в Бога Україна неодмінно переможе!
