Північна Македонія на порозі автокефалії. Ці місяці македонці проживають все те, що проходила Україна під час автокефальної кампанії 2018-2019 роках. А автокефальний рух на фініші — це і стрес, і щастя, це величезна дипломатична робота, величезна церковна обережність, величезна експертна послідовність і абсолютна залученість суспільства.
Коли Македонська Православна Церква — Охридська архієпископія (далі: МПЦ — ОА), яка перебувала в ізоляції понад півстоліття, отримає Томос, ми із радістю напишемо про всі позитиви для македонського суспільства, Вселенської церкви, Української церкви та й Балкан в цілому від поповнення Диптиху. А сьогодні ми вирішили обговорити ситуацію в суспільстві із одним з найвідоміших єпископів Македонської Православної Церкви, ігуменом Бігорського монастиря владикою Партенієм.
ЖОДНА ПОМІСНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА НЕ ПЕРЕБУВАЛА В ТАКІЙ ЖОРСТКІЙ І ТРИВАЛІЙ ІЗОЛЯЦІЇ, ЯК НАША
– Владика Партенію, восени світська та церковна влада Північної Македонії звернулися до Вселенського престолу з проханням про автокефалію. Щиро бажаємо вам сил і удачі. Скажіть, українці були неймовірно згуртовані і одностайні в бажанні отримати Томос. Останній лист на Фанар в 2018-му році на підтримку автокефалії підписали всі релігієзнавці, всі аналітики і моральні авторитети України. Який настрій жителів Північної Македонії?
– Перш за все, дякую вам за честь, якої ви мене удостоїли, попросивши мене, наймолодшого єпископа Церкви Христової, дати інтерв’ю вашому виданню. Щиро дякую вам за добрі побажання і співчуття по відношенню до процесу визнання нашої помісної Православної Церкви. Що стосується вашого питання, я можу радісно і щиро заявити, що македонське суспільство єдине в питанні визнання нашої автокефалії. Православний народ Македонії протягом багатьох десятиліть чекав і боровся за прийняття з боку своїх православних братів у всьому світі, в сім’ї помісних Православних Церков. Я думаю, що до сих пір жодна помісна православна Церква не перебувала в такій жорсткій і тривалій ізоляції, як наша. Тому більшість православного населення нашої країни з величезним бажанням і нетерпінням чекає Томосу про автокефалію своєї рідної Церкви, МПЦ – Охридської архієпископії.
З цієї причини керівництво нашої держави абсолютно справедливо звернулося з проханнями до Вселенського Патріархату, який є вищою інстанцією в православному світі і єдиним, хто має право оскарження в разі спору, а також право надати автокефалію. Фактично Вселенський Патріархат надав Томоси про автокефалію всім новим церквам, від Російської до Польської, а нещодавно – і Української.
НЕЧИСЕЛЬНЕ СЕРБСЬКЕ ДУХОВЕНСТВО МАКЕДОНІЇ СЛУЖИТЬ В ЯКИХОСЬ ПРИВАТНИХ БУДИНКАХ І ОТРИМУЄ ФІНАНСОВУ ПІДТРИМКУ ВІД МІНІСТЕРСТВА РЕЛІГІЇ РЕСПУБЛІКИ СЕРБІЯ
– Коли йдеться про автокефалію інших країн, то ми завжди порівнюємо ситуацію з власною державою. Порівнюючи ситуації в Україні та Північній Македонії, я бачу неймовірну далекоглядність вашого світського керівництва. Вони свого часу не заохочували розвиток Сербської церкви на території Македонії і позбавили власний народ спокуси релігійного розділення, а його духовний розвиток від маніпулятивних міфів та пропаганди. У нас Москва, зіштовхуючи один український народ в різних юрисдикціях, протиставляла «розкольників і канонічних». Я правильно розумію, що у суспільній уяві домінує розуміння, що існує одна православна церква, яка покищо невизнана? Кому належать основні святині, монастирі, церковні споруди Македонії?
– Ви абсолютно правильно розумієте церковну ситуацію в нашій країні. Це правда, що в Македонії переважна більшість православного населення, незалежно від його етнічної приналежності, за свою єдину і канонічну церкву приймає МПЦ – Охридську архієпископію, якій належать практично всі святі місця, храми і монастирі. В той час як духовенство проєкту, що провалився, «Сербська церква» в Македонії, у якій дуже невелике число прихильників, не більше п’ятдесяти, при цьому служить в якихось приватних будинках і отримує фінансову підтримку від міністерства релігії Республіки Сербія. Більш того, священна ієрархія нашої Церкви користується підтримкою всіх соціальних, політичних, культурних і наукових структур в нашій країні.
Тут я хотів би підкреслити, що коли була спроба створити паралельну церковну ієрархію під Сербською юрисдикцією, тобто, коли колишній митрополит Повардарській кир Іоан (Вранішковскій) відповів на запрошення Сербської Церкви і прийняв проєкт угоди з Ніша – який, до речі, був усього лише пропозицією про угоду, яка ніколи не голосувалося нашим Синодом – македонська влада, як і повинно бути в правовій державі, захищала скинутого митрополита Іоанна від розгніваних людей, які жодним чином не прийняли створення сербського церковного екзархату, і тим самим не допустили переростання ситуації в щось більш жахливе. Таким чином, з самого початку було ясно, що цей політичний проєкт Сербської церкви не матиме успіху.
ДЕЯКІ ГОЛОВИ В СЕРБСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ ВСЕ ЩЕ ЖИВУТЬ ЯКИМИСЬ УЯВЛЕННЯМИ ПРО ВЕЛИКУ СЕРБСЬКУ ЦЕРКВУ ЧАСІВ ЮГОСЛАВІЇ
– Українська автокефалія виникла як бажання піти від впливу імперії, від політизації церкви. Москва діяла неймовірно грубо і брудно в своєму бажанні домінувати в тому числі в духовному плані. На Балканах давно немає імперії. Чому у македонців так сильно бажання мати свою автокефалію? Я задала це питання чорногорцям і хочу запитати у вас. Що не так з Сербської церквою, що ви захотіли піти?
І паралельно уточнити. У вашій історії в 2004 році була ситуація, що понад сто монахів Македоської церкви перейшло в незареєстровану, але де-факто існуючу Сербську Церкву Македонії. Чому вони пішли?
– Так, на Балканах більше немає імперій, але, на жаль, це не відноситься до мегаломанських (одне з визначень мегаломанства — маячня величі — ред.) націоналістичних ідей, які пустили коріння в головах як деяких політиків, так і кліриків. Хоча Королівство Югославія, головна політична сила якого полягала в гегемонії сербських правителів, давно перестало існувати, але сама ідея імперіалістичного панування не зникла. І що найбільше ранить і шкодить, так це те, що, по-видимому, деякі голови в Сербській Православній Церкві все ще живуть якимись уявленнями про велику Сербську Церкву часів Югославії, а також про якусь великосербську державу. Про це свідчить той факт, що сербський патріарх недавно додав до свого титулу країни колишньої Югославії.
Македонці і національні меншини православного віросповідання в нашій країні бажають автокефалії, бо в колективній пам’яті православного роду на наших землях глибоко укорінена пам’ять про стародавню автокефальну Охридську архієпископію, тісно пов’язану з Вселенським Патріархатом, яка протягом восьми століть наставляла народ в Спасительному слові Господа. У той час як Сербська церква, з історичної точки зору, керувала македонськими єпархіями протягом мінімального часу, що сталося після сербської окупації Вардарськой частини Македонії в 1918 році. Тоді місцеве вище духовенство було насильно вигнано, а велика частина македонського духовенства піддавалися жахливим переслідуванням, тортурам і вбивствам, що здійснювалися армією і жандармерією Королівства з благословення керівництва Сербської церкви, про що є численні історичні документи та свідоцтва.
Після закінчення Другої світової війни і створення Македонської держави, сербське духовенство, яке покинуло країну на початку війни, хоча і хотіло, але не наважувалося повернутися до новоутвореної Македонської держави, перелякане гнівом місцевих жителів, які бачили в цих людях не духовних наставників і пастирів, а найманців.
– Важко долається імперський комплекс, навіть в церковних справах.
– Простіше кажучи, тодішнє македонське духовенство і паства запекло боролися за недопущення повернення сербської церковної ієрархії в македонські єпархії, тим більше що та ніколи не задовольняла їхні духовні потреби, як личить Матері-Церкви, а лише служила інструментом сербізаціі. Така ситуація призвела до ініціативи відновлення Охридського архієпископства, що і сталося в 1958 році. Спочатку Сербська Церква за бажанням православного населення повинна була надати автономію, яка повинна тяжіти до автокефалії, звичайно, за спільним клопотанням сербських і македонських єпископів до Вселенського Патріархату, який, як було сказано, має виняткове історичне і канонічне право надавати автокефалію.
Але, на жаль, Сербська церква продовжувала вживати відповідних заходів, нехтувала питанням автономіїї Македонії, а й зловживала нею для подальшої сербізаціі і заперечення (самостійного існування македонців – прим.), а також для узурпації церковної території. Тому в 1967 році в Охриді була проголошена автокефалія Охридського архієпископства і відновлена в особі МПЦ. Після цього кроку Сербська Церква (в односторонньому порядку – прим.) припинила співслужіння, і попросила інші Православні Церкви зробити те ж саме циркулярним листом тодішнього сербського Патріарха Германа, щоб православний народ Македонії проти своєї волі опинився в розколі. Протягом останніх п’ятдесяти років наша екзистенціальна боротьба за визнання автокефалії повністю ігнорувалася – просто ніби у нас зовсім немає права на існування.
– А як зараз поводяться представники сербської гілки православ’я?
– На жаль, замість вирішення, ситуація ще більше погіршилася зі створенням паралельної церковної ієрархії – сербської гілки на чолі з колишнім митрополитом Повардарськім кир Іваном (Вранішковскім). З сумом в серцях ми можемо констатувати, що ця гілка стала жертвою неправильної сербської церковно-національної політики, тому в Македонії вона є фіктивною Церквою, яку народ не підтримує. До сих пір цей небачений прецедент створення паралельної ієрархії Сербської Церкви завдав великої шкоди Православній Церкви в Македонії, тому що в результаті такого кроку багато людей втратили віру в Православ’я в цілому. Тут я повинен зазначити, що інформація про нібито депортацію понад сотні ченців з нашої церкви в Сербську Церкву абсолютно невірна і, я думаю, є плодом чиєїсь пропаганди. Насправді мова йде про декілька ченців, деякі з яких стали єпископами на стороні Вранішковского з марнославства, а більшість з них, на жаль, склали монаші обіти.
Хочу підкреслити, що у нас немає проблем у відносинах або ворожості до братнього православного сербського народу і його Церкви в Республіці Сербія. Навпаки, наша любов до них така ж, як і до всіх людей, і особливо до християн, і МПЦ-ОА неодноразово ініціювала переговори з СПЦ для остаточного вирішення нашого питання через Константинополь, але з їхнього боку було мовчання. Тепер ми щиро сподіваємося, що новий сербський Патріарх буде діяти в дусі євангельської любові і привітає прихильність Вселенського Патріархату надати Томос про автокефалію нашої Церкви. Фактично, Константинополь був тією адресою, за якою СПЦ і ми зверталися в минулому під час переговорів. Тим самим новий Патріарх відкриє нову сторінку братніх відносин наших сестринських церков і буде називатися миротворцем, якщо Православна Охридська Архіепископія [філія Сербської Церкви в Македонії – Прим. пер.] примириться з офіційною помісною материнською Православною Церквою МПЦ – Охридська архієпископія. Пора перестати шантажувати, інтригувати і тиснути, пора знову почати бути з Христом, бо сказано: «Любіть один одного; Як Я вас полюбив вас, так і ви любіть один одного. По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».
СЕРБСЬКІ СПЕЦСЛУЖБИ ПРАЦЮЮТЬ НЕ ТІЛЬКИ ПРОТИ ВИЗНАННЯ МПЦ-ОХРИДСЬКА АРХІЄПИСКОПІЯ, А Й НАМАГАЮТЬСЯ ПОРУШИТИ ДОБРОСУСІДСЬКІ ВІДНОСИНИ МАКЕДОНІЇ З БОЛГАРІЄЮ І ГРЕЦІЄЮ
– Ми в Україні під час надання автокефалії побоювалися маси загроз з боку Московського Патріархату. Протидія Москви і московських агентів впливу було неймовірно сильна. Яка ситуація в Македонії? Ви відчуваєте опір?
– Звичайно, ми відчуваємо величезний опір. На жаль, є сили, які не хочуть єдності між православними, братніми народами і постійно працюють, щоб перешкодити взаємному зближенню. Діяльність пропаганди і спецслужб дуже помітна не тільки в нашій, але і в сусідніх країнах. Адже Російська Церква тисне на всі церковні кола, які схвалюють рішення українського церковного питання або визнають верховну владу (щодо вирішення певних питань) Вселенського Патріархату.
Також не слід забувати, що ми перебували під владою Белграда майже століття, тому зрозумілою є присутність сербських спецслужб, які працюють не тільки проти визнання МПЦ-Охридська архієпископія, а й намагаються порушити добросусідські відносини Македонії з Болгарією і Грецією і перешкодити євроатлантичній інтеграції нашої країни. Тиск чужих спецслужб ми, як монастир, відчули і на своїй шкірі, особливо після того, як встали на сторону істини та правильного канонічного порядку в Церкві.
– Ми знаємо, наскільки фундаментально вивчає Константинополь канонічні і історичне підстави для надання автокефалії, а також призначає екзархів, які детально досліджують ситуацію в країні. Уже зрозумілий сценарій, канонічна і історична логіка надання автокефалії Македонської церкви?
Як пояснення цього питання. Чи можна коротко: канонічні та історичні підстави для визнання.
– Вселенський Патріархат, Велика Мати-Церква, як перша престольна Церква в Вселенському православ’ї, основу якої було закладено в апостольські часи, завжди дуже ретельно і мудро підходила до таких важливих питань – як, між іншим, українське питання. Втім, вже той факт, що, незважаючи на складні і важкі умови, в яких Вселенський Патріархат опинився після падіння Константинополя, він існує до цього дня, свідчить про накопичений досвід, мудрість і, звичайно ж, Божу допомогу, підтримку та освіту. Судячи з усього, навіть сьогодні Вселенський Патріархат на чолі з Його Святістю кир Варфоломієм з великою мудрістю і смиренністю відновив століттями порушуваний авторитет Першопрестольної Церкви, але також і в цілому порядок в православному світі, як це було визначено соборними постановами.
Користуючись правом скликати собори, Патріарх Варфоломій скликав в 2016 році Всеправославний Собор на Криті, на якому залишилося незмінним право Вселенського Патріарха видавати Томоси про автокефалію і бути арбітром в міжправославних суперечках. На жаль, саме ті Церкви, які найбільше шантажували і виставляли умови для відвідування Собору, незважаючи на те, що всі їхні заперечення були прийняті, виявилися вкрай нелюб’язні і в останній момент відмовилися від присутності. Тут слід зазначити, що для єпископів відмова бути присутнім на соборі, скликаному їх предстоятелем або Вселенським Патріархом, є порушенням єпископської присяги. Тепер же, з іншого боку, ми чуємо заяви певних кіл про те, що для деяких Вселенський Патріархат вже не є вищою владою, а це є серйозним ударом для всього Православ’я і великим каменем спотикання.
Деякі навіть зухвало звинувачують Вселенський Патріархат в нібито зміні еклезіології, хоча насправді вони це роблять самі. Вселенський Патріархат завжди строго дотримувався істинної еклезіології і канонів. Я вважаю, що рішень Вселенського Патріархату щодо автокефалії повинні дотримуватися всі, тому що в протилежному випадку порушується принцип співіснування помісних Православних Церков, і ми приходимо до різних варіацій Православ’я, що анітрохи не відповідає духу Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської церкви. Бо Господь Ісус Христос говорить в Євангелії: «Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє, і дім, поділений супроти себе, впаде».
Автокефалія означає не буквальну незалежність і самодостатність, а взаємозалежність членів єдиного Тіла Христового. У цьому контексті я щиро сподіваюся, що Вселенський Патріархат скористається щодо нашої помісної Православної Церкви МПЦ-ОА своїм правом приймати апеляції і надасть Томос про автокефалію.
– Про таке боязно питати, тим більше, що Константинополь завжди зберігає в таємниці терміни своїх рішень. Але на який період розраховано надання автокефалії?
– Я б дуже хотів мати можливість дати конкретну відповідь на це питання, але я поки не отримав такої інформації. Однак я особисто бажаю, щоб це сталося найближчим часом, це б залікувало величезну рану православного світу і поклало б край багаторічній боротьбі майже двохмільйонного православного народу Македонії.
– Тепер про вашу церкву. Македонський народ — релігійний? Консервативний? Скільки людей перебуває в середньому на недільній службі?
– Наш монастир добре відомий своєю духовною місією, особливо серед молоді. Така духовна діяльність в більшій чи меншій мірі характерна для деяких інших монастирів і духовенства МПЦ-ОА. Усередині нашої Церкви духовне життя, на славу Божу, перебуває на підйомі, хоча, можливо, без бажаної інтенсивності.
Відрадно, що певний відсоток молоді, невдоволеної марнославством, абсурдом і меланхолією, пропонованими сучасним світом, шукаючи вихід, знаходить шлях і відповідь в єдиному істинному благодійнику людства – Спасителі Христі. Його Божественне вчення, приклад самопожертви для інших, його люблячі обійми з Хреста Голгофи змушують людину задуматися, поглянути поверх себе і в себе, почати боротьбу спочатку з пристрастями і злом в собі, а потім за перевагу добра в світі. Ця перетворююча енергія, у всій повноті присутня в Православній Церкві, ця незбагненна любов до Бога – єдина рушійна сила, яка справді умиротворяє душі, тішить внутрішню людину і дає йому життя і творчі сили. Цей магнетизм, який передається свідомим духовенством МПЦ – Охридська архієпископія і особливо чернецтвом, змушує багатьох молодих людей полюбити Церкву і зрозуміти, що тільки в ній вони можуть знайти бажану відповідь і істинний сенс життя.
Згідно з недавнім опитуванням, проведеним в країні, з усіх тих, хто називає себе православними християнами – а їх близько 75%, добрі 20% ведуть регулярне церковне життя, регулярно сповідаючись і причащаючись, тоді як значний відсоток відвідує церкву трохи рідше. На жаль, ми повинні зробити висновок, що розлад, наклеп, спокуса, осуд і ретроградні сили в Православ’ї в цілому є великою перешкодою для молоді, щоб полюбити Церкву і прислухатися до її спасительного поклику.
МИ ПОСТІЙНО СТЕЖИЛИ ЗА ОСТАННІМИ НОВИНАМИ, ПОВ’ЯЗАНИМИ З РОЗВИТКОМ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛІЇ
– Ваш Бігорський монастир був заснований на 30 років раніше нашої Києво-Печерської Лаври. Такі обителі завжди любимі своїми вірянами. Як минуло святкування 1000-річчя його заснування, яке відбулося минулого місяця? Скільки було гостей?
– Саме число «1000 років» означає щось особливе і дуже велике. Якщо навіть самий звичайний предмет, творіння рук людських, віком в 1000 років має величезну музейну цінність, то що вже говорити про живий організм, такої установи, як Бігорський монастир, про тисячолітню сталість святості, благочестя, богоподібності, просвітництва та мистецтва?! Бігорська обитель протягом усього свого існування під заступництвом святого Іоанна Предтечі і Хрестителя, діяла дуже благотворно, наповнюючи наші землі духовним світлом і прагненням до свободи, прекрасного і вічного. Він дав багато духовних і народних вождів, відомих і невідомих святих, вчителів, педагогів, наставників.
Тому вся історія монастиря, його життя, монахи, ікони та фрески, все, що в ньому створювалося з любов’ю і жертовністю, все його минуле і сьогодення, говорить про безцінне Боже благословення, дарованому нашому народу через цю всенародну святиню. З давніх часів монастир вірно зберігає дух православної слов’янської традиції, закладеної в цій місцевості нашими рівноапостольними батьками святими Климентом і Наумом. Втім, перший засновник і будівничий Бігорського монастиря, перший Охридский архієпископ Іоан, був корінним слов’янином з Дебарско. Цей блаженний архієпископ також брав активну участь в хрещенні в Києві, відправляючи священнослужителів і священні книги слов’янською мовою, тому фреска кінця XII століття з його зображенням знаходиться в Кирилівській церкві в Києві.
Практично весь 2020 рік був присвячений цьому великому ювілею, дійсно рідкісного і унікального за своїм значенням. Було організовано безліч заходів, книжкових акцій, наукових конференцій, виставок, концертів. Особливе значення мав концерт Македонського філармонічного оркестру з оркестровими старовинними македонськими піснями, присвячений тисячоліттю монастиря. З нагоди великого ювілею і значення Бігорського монастиря для нашого народу і суспільства він був удостоєний високої нагороди «Орден за заслуги перед державою» Президентом країни.
Центральне літургія відбулася 18 жовтня в присутності церковного і державного керівництва, представників дипломатичного корпусу країни, суспільного, культурного, наукового і політичного життя, гостей з сусідніх країн і великого зібрання віруючих. Зараз готується пісня про тисячолітті Бігорського монастиря, а також професійний документальний фільм.
Однак, як відомо, цей рік, на жаль, також ознаменувався пандемією Ковід-19, що сильно ускладнило нормальне функціонування життя і організацію заходів. Однак, незважаючи на це велику вселенську спокусу, з Божою милістю і допомогою нам вдалося втілити в життя майже всі задумані проекти для гідного відзначення Бігорського тисячоліття.
– Скажіть, позаминулого року пресслужба Вашого монастиря перша повідомила, що в Константинополь приїхав текст нашого Томосу, Як вийшло, що ваш монастир дізнався про це перший?
– Ми завжди намагаємося вчасно інформувати македонську громадськість про останні події в православному світі і пильність братів, відповідальних за наш сайт, і в даному випадку зробила свою справу. Адже отримання Томосу було очікуваною подією, тому ми постійно стежили за останніми новинами, пов’язаними з розвитком української автокефалії. У той же час ми дякуємо Богові і дуже раді, що тепер всі православні українці знаходяться в канонічній єдності з Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою. З цієї нагоди я хотів би щиро привітати предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія і побажати йому благодаті від Бога, щоб правильно керувати словом Його істини.
Звичайно, було б навіть краще, якби ієрархи УПЦ МП прислухалися до заклику мудрого Патріарха Варфоломія, який з батьківською турботою закликав за допомогою тодішнього президента Порошенко до об’єднавчого собору, щоб в Україні виникла єдина об’єднана помісна православна Церква. Але помолимося милосердному Богу, щоб церковні розділення і розбіжності були подолані якнайшвидше, щоб був відновлений давній канонічний порядок в Православній Церкві, першим престолом якої є Константинополь, і ніколи не забувати побажання і молитву Христа «щоб усі були одно».
Лана Самохвалова, спеціально для «Релігійної правди». Переклад з македонської Іллі Бея
Редакція Релігійної правди висловлює вдячність посольству Україні в республіці Північна Македонія за сприяння у підготовці інтерв’ю.
