На церковній карті Росії досі помітна лінія фронту 1942 року — там, куди дійшли німці, там більше храмів, і більша релігійність населення.
Про це в ексклюзивному інтерв’ю Релігійній правді розповів Андрій Кураєв, позбавлений сану диякона судом РПЦ.
«Німці не заважали людям відновлювати церковне життя. А коли вони пішли, не скрізь радянська влада зважилася знову закрити храми. І тому період войовничого атеїзму для певних регіонів СРСР був відносно невеликим», – зауважив Кураєв.
Йдеться у першу чергу про Україну, а також про російські землі: Кубань, Воронеж, Бєлгород, Курськ.
Кураєв назвав ці землі «зонами селянського щастя». «Там чудовий чорнозем, і, значить, живе село з конкурентним господарством», – пояснив отець Андрій.
«А в так званому Нечорнозем’ї російське село вбите, населення там мало, воно малорелігійне і витісняється завезеними корейцями-в’єтнамцями. І в цьому відмінність російського православ’я від українського», – зазначив Кураєв.
Він додав, що в Росії православ’я є більшою мірою міським феноменом.
«Тому і відсоток людей, для яких православ’я це особистий вибір, а не просто голос традиції-інерції (сімейної або народної), в Росії більше, ніж в Україні», – зауважив він.
Детальніше читайте в інтерв’ю з отцем Андрієм: Томосом Константинополь звільнив Київ і від нас, і від себе
