У Московському Патріархаті дуже популярний так званий церковний магізм, що проявляється у сумнівних обрядах, на кшталт поклоніння кріслу чи проповзання під реліквіями.
На цей феномен звернув увагу релігієзнавець Дмитро Горєвой. У програмі “Детектор Релігії” на YouTube-каналі DetectorUA експерт пояснив причини його виникнення у Російській Церкві та подальшого поширення на її український філіал – УПЦ МП.
Він наголосив, що відповідно до вчення Церкви, іконі не поклоняються – її вшановують. І ця пошана є символом поклоніння тому, хто на цій іконі зображений.
“Відповідно до класичної трактовки православний християнин поклоняється та шанує Ісуса Христа, а не шматку деревини та фарби, з якої зроблена ікона. Але на практиці, як зазвичай все інакше. Православні віряни, у своїй більшості, не відчувають тонкощів між поклонінням і шануванням і не розуміють, чим відрізняється образ від першообразу. Тому вони ікони цілують, прикладають до тіла, пролазять під ними… Люди вірять, що такі дії додають плюс сто до здоров’я й удачі”, – зазначив Горєвой.
На його думку, є два фактори, через які магізм став більш популярним у Московському Патріархаті, аніж у ПЦУ чи греко-католиків.
“По-перше, Російська Церква і загалом росіяни історично були менш освіченими та більше схильними до ізоляціонізму. Згадайте сімнадцяте – вісімнадцяте століття. Усе просвітництво приходить у Москву з Києва”, – нагадав релігієзнавець.
У той час, коли Україна була інкорпорована до Речі Посполитої, українці контактували з представниками інших націй та культур, і таким чином були більш широкомислячі. Могилянські богослови писали апології православної віри, тобто, вивчали суть віри і доводили обґрунтованість її філософських постулатів.
“Натомість у Москві на той час сперечалися скількома пальцями хреститися, в яку сторону починати хресну ходу, та співати алілуйя двічі чи тричі. Власне, наголос був на обрядах, а не на богословських концепціях. На формі, а не на змісті”, – зазначив Горєвой.
Молебень біля крісла святителя Іоанна Шанхайського і Сан-Франциського у Святогірській лаврі на Донеччині
Другий фактор розвитку ритуального магізму – це дії радянської влади зі знищення церковного життя і традицій. Як наслідок, коли “совок” пав, почали не відновлювати, а реконструювати релігійне життя. І не за родинними практиками, бо таких не біло, а по церковних книгах, які написані ченцями для ченців і мають небагато спільного з реальним релігійним життям.
“Тому ми і бачимо такі дикунські практики у сучасній РПЦ. Таке враження, що вона живе у відриві від суспільства”, – зазначив експерт.
Натомість в Україні, особливо на Західній, традиції не були перервані. А тому у 90-ті люди не кидалися в релігію, що називається, з головою, а спокійно жили розміреним повноцінним життям, в якому, зокрема, є місце і для Церкви.
А ось дикунські практики з Москви поширилися на їхню українську філію. Відоме фото з молебнем перед кріслом зроблене у Святогріські лаврі Донецької єпархії УПЦ МП.
Наразі такі ритуальні аномалії є мейнстрімом у Московському Патріархаті. “Але, попри тотальне закручування гайок і шалену пропаганду з кожної праски, навіть там відбуваються процеси очищення церкви від магічних нашарувань. Там вже є певна маса людей, які розуміють, що з цим треба щось робити”, – резюмував релігієзнавець.
