Священник Артем Бондаренко, який зараз служить у Німеччині, в Українській Церкві Вселенського Патріархату, розповів у ексклюзивному інтерв’ю Релігійній правді, як він вирішив покинути УПЦ Московського Патріархату.
За його словами, остаточне рішення прийшло після волонтерських поїздок на передову.
“Мабуть, головним вирішальним моментом стало те, що я став з початку війни, з 2014 року, возити допомогу на фронт. Ми це робили з дружиною. Збирали в Німеччині все, що ми могли, і везли самі на мікроавтобусі з причепом на наш палаючий схід, і саме там, дивлячись на поранених і вбитих солдат, дивлячись на те горе, зріло бажання піти з МП”, – розповів священник.
За його словами, він відчував, що провина за війну лежить частково на ньому як представникові УПЦ МП.
“…солдати, яким я привіз допомогу, питали: «З якої ви Церкви? З якого патріархату?». І що мені було тим, тільки що пораненим солдатам, казати, що я священник з МП? Тому я розумів і знав, і відчував, що вина за цю трагедію, за цю війну на МП. І я, як представник цієї Церкви, також в якійсь мірі був винним. І хоч я тільки що привіз із Німеччини ліки, щоб лікувати солдатські рани, але я певною мірою завдав тих ран, перебуваючи в Московській Церкві. І тоді одна поїздка, друга, третя, четверта – і ми з жінкою дозріли і один одному зізналися, що більше не можемо перебувати в МП, що це важко морально”, – розповів отець Артем.
Священник розповів, що його погляди поділяє дружина, яка також прагнула полишити МП.
“Моя жінка в хорі, який вона створила, коли співали многоліття Патріарху Кирилу, починала плакати і виходила, бо не могла це співати. І вона постійно йшла в кінці літургії, бо згадувала ті солдатські рани і ті фури з двохсотими, які ми бачили на фронті, які вивозять наших загиблих героїв. Через деякий час я сказав: давай вже готувати перехід, шукати шлях, як нам перейти в Українську Церкву”, – розповів священник.