Капеланом протоієрей Костянтин Холодов почав служити після Революції гідності, адже під час Майдану він ніс духовну службу та на власні очі бачив, як гинули герої Небесної Сотні. А навесні 2014-го, з благословення Митрополита Епіфанія, на той час як правлячого єпархіального архієрея, вирушив на фронт. Відтоді служить в одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ, де допомагає солдатам морально й духовно, завжди старається бути поруч із ними. Історію священника-капелана розповідає ПЦУ.
“Місія мого священничого служіння – допомагати людям, особливо у складних ситуаціях. У таких обставинах моє завдання – звернути увагу людей не на їхні власні сили, а на Всесильного Бога”, – зауважує військовий священник Костянтин Холодов.
Стати священником він вирішив після того, як у них з дружиною народилося двоє дівчаток Софійка і Марійка, а пізніше і третя донечка: “Я відчував, що за такий подарунок треба якось особливо подякувати Богові, потрібно присвятити Йому своє життя, а не кілька годин на тиждень. А після смерті батька у 2000-му році я остаточно прийняв рішення служити Господу”, – розповідає отець Костянтин. Богословську освіту він здобував у Київській православній богословській академії. “Згодом моя дружина Олеся прийняла мій вибір і стала надійною опорою у моєму священничому житті, так само і з капеланством – мені без неї було б надзвичайно важко, без її підтримки”, – додає священник.
Влітку 2017 року священник вступив на магістратуру за спеціальністю “психологія”, щоб отримати необхідні знання та краще працювати з воїнами. “Потреба в священниках на фронті є дуже висока. Солдатам не вистачає духовної підтримки. Жоден офіцер у роботі з особовим складом не здатен дати їм те, що може дати священник – віру в майбутнє, вічність і Божу допомогу”, – наголошує отець Костянтин.
Священник зауважує, що найважче в його капеланському служінні – це раптово дізнаватися про смерть людини, з якою нещодавно спілкувався. “Мені боляче хоронити своїх друзів та командирів, боляче читати статистику втрат. Мені боляче дивитися в очі батьків, які втратили свого сина на війні, та боляче дивитися в очі дітей, які не пам’ятають свого батька, бо той загинув. Мені боляче дивитися в очі овдовілих дружин, які колись мріяли про щасливе життя зі своїм коханим…” – ділиться переживаннями капелан.
Вже 13 років протоієрей Костянтин Холодов звершу своє служіння в храмі Успіння Пресвятої Богородиці в селі Гурівщина, що на Київщині. За його словами, планів по розбудові парафії дуже багато, але війна, капеланське служіння, суспільна робота поки що не дають можливості їх реалізувати. Парафіяни розуміють ситуацію, всіляко підтримують і допомагають. Тож священник з позитивом дивиться у майбутнє та переконаний, що після завершення війни повністю присвятить себе будівництву храму.
Отець Костянтин вірить, що з Божою допомогою Україна неодмінно переможе. “Я мрію про закінчення війни, про справедливий мир і повернення окупованих територій, про повернення до спокійного парафіяльного життя, – стверджує капелан. – Захиснику необхідно знати, що Бог не покидає його ніколи, а перебуває поруч із ним навіть у найважчі хвилини, що жах і хаос війни не безкінечний, а перемога неминуча, як його власна перемога, так і перемога Української держави”.
