Найскладнішим у житті семінариста однозначано є режим.
Про це в інтерв’ю Релігійній правді розповів один з найкращих студентів ЛПБА Девід Чіджокє.
“До вишу вступають, в основному, зовсім молоді люди, випускники школи, для яких швидко прокидатись і швидко лягати спати – незвично і складно”, – поділився Девід.
Водночас він наголосив, що людина звикає до всього, тому до режиму також можна звикнути.
“Друге – це навчання. На жаль, нас у школі не заставляли багато читати, а в Академії доводилось і багато читати, і багато вчити напам’ять. Це на початках, особливо перший курс, було також складно. Але як говорять студенти: “Спочатку ти працюєш на заліковку, а потім заліковка на тебе”, – зауважив студент.
Також він розповів, що в житті семінариста є певні заборони, яких доводиться дотримуватися.
“Якщо у [цивільних] вишах ніхто не звертає особливої уваги на те, як одягнений студент, як від поводить себе, чи має шкідливі звички, то у богословській академії все це є важливим”, – зауважив Девід.
Окрім зовнішнього вигляду та пристойної поведінки, студент Академії має обмеження щодо поїздок додому. У ЛПБА відпускають додому один раз на місяць, за винятком особливих обставин. Також обмежений вихід у місто, є обов’язковою сповідь один раз на місяць у духівника.
У одному з наших інтерв’ю із популярним львівським священником Кипріаном Лозинським, деканом богословського факультету Львівської православної богословської академії, мова зайшла про темношкірного студента Девіда Чіджокє, особа якого викликала несподіваний інтерес у читачів. Тож у перші дні нового навчального року ми вирішили поговорити із одним з найкращих студентів академії про семінарське життя і про те, яким він уявляє своє майбутнє.
Читайте інтерв’ю за посиланням: Коли дівчина чує, що я семінарист, то її інтерес зникає
