До пастора Юрія Кириловича Сипка вельми неоднозначне ставлення, як у його власному євангельсько-баптистському братерстві, так і серед російських християн в цілому. Його мужні, на межі героїзму, проповіді про злочини путінського режиму нагадують біблійні пророцтва, але це лякає багатьох його колег-пасторів, які прагнуть “тихого і безтурботного житія” за будь-якої політичної системи, навіть ціною компромісів в області віри.
У 2002-10 роках Юрій Сипко очолював найпотужніше протестантське об’єднання Росії — Всеросійську спілку євангельських християн-баптистів (ВСЄХБ). Вже тоді його голос звучав контрастом на тлі примиренських і погоджувальних декларацій глав інших російських конфесій. Це сприяло зростанню популярності баптизму і поваги до цієї деномінації в російському суспільстві. Як глава великої конфесії пастор Сипко засудив російську агресію проти Грузії, заступався за Михайла Ходорковського, викривав корупцію як смертний гріх…
Він народився 1952 року в невеликому сибірському місті Тара, встиг попрацювати будівельником і лісорубом, після чого, на початку 80-х, пішов по стопах батька і, закінчивши заочні Біблійні курси, почав служити пастором в Омській області. 1993 року обраний заступником голови ВСЄХБ і переїхав до Москви. 2002 року обраний головою ВСЄХБ. Після виходу у відставку 2010 року ще сміливіше викриває вади диктаторсько-репресивної системи РФ, шукаючи їхні коріння у багатостолітній імперській історії Росії.
Юрій Сипко. Фото: Andrey Dementev | Wikipedia
– Як склалося Ваше життя після 2010 року, коли Ви залишили посаду голови ВСЄХБ? Чи відчули Ви себе вільнішим, чи відкрилися якісь нові можливості для Вашого служіння?
– Я чекав цього часу, щоб моє життя насправді стало більш вільним. Тепер у мене немає звітності перед тими людьми, які призначають і вимагають нести відповідальність. Без статусу відповідального служителя я можу вільніше оцінювати процеси, які відбуваються в суспільстві, зокрема у взаєминах церкви та держави, і які часто є конфліктними. Як пенсіонер, я підзвітний тільки перед Господом.
Але проблема полягає в тому, що наше суспільство поляризоване – як світське, так і релігійне. Багатьма представниками нашої релігійної спільноти моя позиція вважається “зрадницькою”. Наприклад, коли я виступаю на захист свідків Єгови, яких визнано “екстремістами” і які вже десятками сидять по тюрмах. Ці люди страждають за віру, але коли я їх захищаю, то я чую від своїх же одновірців закиди: “Як же так? Вони ж єретики!” Коли я засуджував нашу владу за агресію проти України, так само я не знайшов жодної підтримки серед одновірців.
– Чому в російському суспільстві не чутно свідоцтва християн про злочини влади? Адже християнство навіть починалося, як ми бачимо з Євангелія, з викриття злочинів “світу цього”, потім тисячі мучеників за це постраждали. Саме виникнення протестантського руху пов’язане з пафосом несприйняття злочинів влади. А зараз, коли ці злочини, як здається, досягли апофеозу, голосу російських християн в публічному просторі практично немає — ані православних, ані протестантів…
– Менталітет російського народу є продуктом тоталітарної ідеології та насильства. Тому в нашому суспільстві — як громадянському, так і релігійному, — функції заступництва не народилося. Трапляються лише поодинокі випадки, коли люди виконують правозахисну функцію.
У церковному середовищі навпаки панує ще древня традиція придушення свободи особистості, прав людини. Така релігійна свідомість домінувала ще в дореволюційній Росії і вона призвела до червоного радянського терору. Я застав часи, коли наші батьки говорили: “Тихіше, тихіше! Ти накличеш біду, краще мовчи!” Мовчання про всі проблеми, негаразди вважалося головною духовною чеснотою.
Після розпаду Радянського Союзу в багатьох віруючих людей виникла ілюзія, що влада нам тепер дозволила вірити в Бога, проповідувати, тому настала свобода. Це створило ще одну ілюзію: нібито ми тепер разом із владою будуємо нову державу. Мовляв, подивіться, чиновники будують храми, стоять на службах зі свічками, тож як тепер можна щось проти них говорити — це “влада від Бога”! Тому покірність владі стала найвищою духовною цінністю на новому етапі історії. Внаслідок цього закрилися наші роти та очі. Ми не бачимо беззаконь, ми не бачимо, як носії влади повернулися потроху майже до сталінських порядків. Щоб відкинути цю ілюзію, треба покаятися, а покаятися — то є найважча справа!
Юрій Сипко. Фото: Валентин Слободенюк | YouTube
– Маємо абсолютно очевидний воєнний злочин на Донбасі, де, за даними України, загинуло вже понад 20 тисяч осіб. Росія досі, на 8-му році війни, наполягає, що вона аж ніяк не причетна до цієї величезної трагедії людства, що там “немає” російських військових. Хоча навіть і російська преса писала про могили російских військових, що загинули на Донбасі, на яких не написані їхні імена… Чи не здається Вам, що російське суспільство цілком поділяє відповідальність за такі злочини, яка лягає не тільки на владу або політичне керівництво?
– Складне питання та складна тема. Правовий нігілізм і невігластво — загальні характеристики нашого суспільства. Лукавство, що його пропонує нинішня пропаганда, ми сприйняли ще з пелюшок у Радянському Союзі. Ми це сприймали як норму, а ті звички, які закладені з дитинства, важко відкинути в зрілому віці. Це частка нашої самоідентифікації — називати брехню правдою. Ми такий погляд навіть називаємо патріотизмом. У відповідь на критику влади багато наших співгромадян під впливом пропаганди відповідають: “А за кордоном подивіться що коїться! В них там Гуантанамо!” Замість того, щоб займатися власним будинком, власною долею, вони відразу посилаються на закордонні приклади, що нібито “виправдовують” злочини.
У мене є тільки одне пояснення тому, що ми спостерігаємо в Росії: тотальний атеїзм, що призвів до розлюднення, тобто руйнування людини всередині людини. За своє маленьке місце під сонцем ми б’ємося з високим керівництвом, яке має владу, скажімо, надати мені кімнату, і має владу заслати до таборів. Щоб уникнути таборів, треба встигнути написати якийсь донос. А після того, як мені надали кімнату, я повністю залежний від влади в будь-якій справі. І цей досвід я передаю своїм дітям — і генетично, і за допомогою виховання.
Крім того, тут знищили інтелігенцію — декого розстріляли, декого відправили геть на кораблях, а декого заслали до Заполяр’я і вони там загубилися, зникли. А хто залишився? Залишилися ті, хто знищував, і в новому поколінні це все повторюється. Маємо негативну селекцію протягом чотирьох поколінь, і вона вивела таку породу людей, які взагалі не знають, що таке правда, і вважають, що треба лише догоджати начальнику.
Як було в Радянському Союзі? Існував такий “Моральний кодекс Будівельників комунізму”, а в реальності люди говорили: “Не обдуриш – не проживеш!” Читали гасло “Людина людині брат” і говорили: “Людина людині вовк”; замість “Хто не працює, той не їсть” говорили: “Хто не працює, той і їсть”. Ця шизофренія була нормою нашого буття. Усі ж чудово розуміли, що який-небудь голова парткому визначає, хто що їстиме. І на День Перемоги старим людям надавали дозвіл придбати 2 кг м’яса, а решту часу живи як хочеш. Такою була радянська реальність.
– Коли Вас слухаєш, то створюється враження, що християни в цій реальності нічим не відрізнялися від атеїстів. Бо ж християни покликані бути “сіллю землі”, викривати гріхи світу цього, воювати проти “темряви віку цього”…
– Ви ідеаліст, Олександре Валерійовичу. Християни формувалися саме в таких умовах і їхня мудрість дорівнювала мудрості пічкура. Така мудрість традиційно притаманна християнству, я б її назвав монастирським послухом.
– Але до протестантизму монастирська традиція начебто не повинна мати відношення…
– Протестанти в Росії були вчорашніми православними. Вони не пережили особистого християнського процесу реформування на зразок Реформації, яка була в Європі. Ми мали дуже коротенький період, коли царська влада давала протестантам свободу (хоча по-справжньому й не давала). Але вони самі ніколи за свою свободу не боролися.
Коли ж прийшла пролетарська влада, то вона всіх під одну гребінку загнала в ГУЛаг. І де ж ці християни могли почерпати для себе енергію протесту, коли чеснота слухняності через православ’я насаджувалася століттями? “Будьте покірні будь-якій владі”, а ось бунт опору — це нібито “неєвангельське”.
Юрій Сипко. Фото: Валентин Слободенюк | YouTube
– У православній катакомбній традиції радянських часів була поширена така точка зору: найменування влади заслуговує тільки законна, Богом встановлена форма правління. А якщо владу захоплюють розбійники, то вони не є владою від Бога, а лише попущені Ним…
– Так, в полемічній літературі існує поняття “богоборна влада”, але воно відсутнє у свідомості людей. В останні ж роки в євангельському християнстві впроваджувалася саме покірність владі — через те, що нібито взагалі немає такої влади, яка не від Бога. Марно переконувати людей, що це не так, бо таке уявлення вже увійшло до підсвідомості.
– У цьому сенсі і влада антихриста сприйматиметься як “влада від Бога”?
– Так, тому що ніде не підтримується вільнодумство. Не підтримується навіть самоаналіз: якою має бути позиція християнина в годину випробувань? Сьогодні з протестантських церковних кафедр можна почути все що завгодно: про те, як добитися успіху, добробуту, здоров’я, хороших стосунків у сім’ї. Але ці проповіді ніколи та ніяк не торкаються громадянської позиції християнина. Проповідь правди Божественної проти неправди цього світу взагалі відсутня. Це я й називаю “Монастирська свідомість”. Сиди та мовчи!
– Невже в історії євангельського християнства в Росії зовсім не було прикладів духовного спротиву насильництву та безбожію?
– Тільки 1961 року виступили проти терористичного режиму так звані ініціативники, які сказали: “Можете нас розстріляти, можете нас у тюрмі згноїти, але ми не відмовимося від наших переконань”. І вони почали жити за своїми переконаннями, і дітей так виховувати, друкувати підпільну духовну літературу, проводити свої “нелегальні” зібрання. Вони не повставали проти режиму, а просто сказали: “Ми вашу владу не визнаємо”. Вони досі існують — і такі ж міцні.
У мене був період у житті, коли я вважав, що вони вже досягли своєї мети, що радянська влада скінчилася, і їм треба повертатися до легальної діяльності, реєструватися, бо у нас нова Росія, нова Конституція та свобода віри. Але вони мені відповідали: “Поки ще занадто мало часу пройшло, ми поки ще не можемо довіряти цим змінам”. Вони так і не погодилися на державну реєстрацію, а тепер я бачу, що вони знову переслідуються і будуть сидіти по тюрмах. Але вони мають рацію. Нинішня влада чекістська закручує гайки страшніше, ніж Брежнєв. Ось нещодавно в Архангельську розламали їхній будинок молитви, а молоду людину, батька родини, який стояв поруч, відправили на два роки в табори.
Я зараз перебуваю на волі і маю можливість називати беззаконня влади так, як вони того заслуговують. Але я знаю, що я за це буду названий або екстремістом, або іноземним агентом, або ще якось. З іншого боку, якщо я буду ігнорувати це і розповідати добрі речі, то “усе буде гаразд”. Колись я звертався до православних священників, тому що марно звертатися безпосередньо до влади: “Брати мої священики, всі ці чиновники-злочинці ходять до вас сповідатися, ви їм причастя даєте. Чому ви не допомагаєте їм позбутися брехні, насильства, чому ви ніколи не засуджували агресію проти України? Ви ж благословляли туди людей їхати воювати, ви забезпечували тих людей навіть і зброєю… Як Христос казав священикам Своїх часів: “Ви — труни пофарбовані!””
Звичайно, були винятки навіть всередині Московської патріархії: Олександр Мень говорив правду, Павло Адельгейм ставив на п’єдестал чистоту віри. Але їх вбито. Я бачу тотальну “зачистку” всього простору – і політичного, і релігійного. Територія свободи вкрай звузилася – якщо взагалі ще можна сказати, що вона залишилася. Здійснюється тотальний контроль за всіма словами і діями, вільній людині надається статус іноземного агента. Свободи слова не залишилося після того, як масу літератури почали визнавати “екстремістською”.
Що таке корупція? Це зв’язок влади з криміналом, це фактично перетворення кожної дії влади на злочин. А християнин, який знає про це і мовчить, стає співучасником цього. Влада від Бога є такою, яка захищає правду і карає неправду. Якщо цього не робити, то буде не влада від Бога, а влада проти Бога.
Юрій Сипко. Фото: Andreas Patz | YouTube
– Якщо віруючі в Росії так пригнічені, що визнають будь-який режим “владою від Бога” і навіть не думають проти неї якимось чином виступати, то чому в країні посилюються релігійні гоніння?
– Просто механізм вже запущений і працює “на себе”. Уявіть собі мільйони цих жандармів з різними назвами — слідчий комітет, поліція, прокуратура, ФСО, охорона президента, ФСБ… Їм немає числа! В нас уже півкраїни силові структури, які тягають до в’язниць решту людей. Ну уявіть собі, зараз вони скажуть: “Усе зачищено, екстремістів немає, шпигунів немає”. Який має бути наступний крок? Розформувати міріади служб з погонами, з найвищими зарплатами, з преференціями, з пенсіями в 40 років, з іншими соціальними пільгами? Так вони краще почнуть своїх власних колег тягати, лишень би їх не розформували. Це вже й відбувається, тому що державу віддано до рук цих структур.
– Поясніть, будь ласка, феномен зі свідками Єгови. Чому саме їх російська влада так жорстоко карає? Адже вони навіть зброю в руки не беруть і є абсолютно аполітичними…
– Шукати розумні пояснення, що виправдовують державний терор, то справа невдячна і безглузда. Мого батька посадили на 5 років за “дармоїдство” — за такою статтею, яка була за хрущовських часів. Заарештували його на роботі, де він був оформлений, як треба, з трудовою книжкою. Він працював в дорожньо-будівельній організації, але його взяли звідти та привели до суду. На той момент він мав 8 дітей. Це я до того, що радянська влада здатна сфабрикувати будь-яку справу.
Свідки Єгови — мирні люди, зброю не беруть, ніколи нікого не образили, і вони зараз “екстремісти”. Справа в тому, що вони в першу чергу заважають офіційному православ’ю — саме своєю активністю, порядністю, відданістю вірі, яких в інших деномінаціях поки що не видно. Справжнього свідка Єгови видає навіть зовнішній вигляд, поведінка та справжня релігійна дисципліна. Ця конфесія постійно чисельно зростала в Росії і представляла для офіційного православ’я найбільшу небезпеку. Бо ті аморфність і розбещеність, які наявні в російському православ’ї, для людей з релігійною свідомістю не створюють ніякої привабливості. Крім того, свідки Єгови мають центр за кордоном, що для радянського чекістського мислення є головною ознакою ворожої організації.
– Повернемося до Вашої тези про те, що наші співвітчизники-християни сформувалися за радянських часів, і тому вони такі покірливі та пригнічені. Але ось ми маємо дві країни, які вийшли з однакового радянського минулого, — Росію та Україну. У 90-ті роки вони рухалися повільно однаковим шляхом демократичних реформ, і Росія іноді навіть випереджала в цьому Україну. Чому ці народи з однаковою історичною долею, зі спільним минулим зараз так розійшлися і рухаються в протилежних напрямках?
– Це дуже важливе питання. Російська імперія — колишня царська, яка згодом стала радянською, — увібрала в себе величезну кількість народів. Всі ці народи живуть пригніченими і мріють про звільнення. Коли розвалився Радянський Союз, деякі з них отримали свободу, зокрема, наприклад, Узбекистан і Таджикистан. Якими б вони не були, але в них з’явився шанс розвивати власну історію і власну ідентичність. Незважаючи на всю обмеженість їхніх ресурсів, вони до цього скерували свою енергію. Україна так само давно боролася за свою незалежність, державність і нарешті вирвалася з цієї імперії. І тому на розбудову державності вона спрямувала всі ресурси — культурні, економічні, політичні та релігійні. Звичайно, було багато помилок, але головне — це прагнення надати українській державності реальний статус, а народу України надати свободу та гідність. Щоб все це надати, необхідно було відірватися від Росії. Не було перед Україною завдання стати ворогом Росії, але ідентифікувати себе як самостійний народ.
Юрій Сипко. Фото: Валентин Слободенюк | YouTube
Це імперія російська сприйняла як виклик: “Дивись-но, нас пограбували, у нас половину землі забрали”. У цьому питанні влада і народ однаково мислять у Росії. Така інстинктивна імперська реакція поставила Росію в положення ворога проти всіх. Спочатку Кримом хотіли задовольнити цю свою імперську ностальгію, але вона нестримана. Саме тому ми ворогуємо з усім світом, що ми не усвідомили себе державою власне Росії, яка покликана насамперед улаштувати свій внутрішній дім, що досі зруйнований. Тоді вже можна було б і сусідам допомагати.
Навіщо нам лізти в Україну і розоряти цю країну?! В нас дійсно багато спільного в історії, і ми повинні жити дружно. Але ні! Ми встали в позу ображеного імперіалізму і почали помсту. Скільки років вже в Росії ллється бруд на Україну! Ось Медведєв, начебто освічена людина, але те, що зараз із нього пре, вказує на якийсь психічний розлад. Він хотів образити та принизити Україну, а зганьбив себе самого. Так само й телевізійна російська пропаганда ганьбить Росію, презентуючи її як шпану з підвороття. Як патріот я кажу їм усім: “Хлопці, зупиніться! Що ви робите?! Це ж будуть ваші внуки читати та дивуватися — невже наші батьки таке чинили!”
– Скільки ще триватиме кровопролиття на Донбасі? Це абсолютно безперспективна ситуація, або ж Ви відчуваєте якесь світло в кінці тунелю?
– Я бачу, що ситуація в гарячих точках по всьому світу ускладнюється. Імперський інстинкт, який так довго насаджувався, так просто не зцілюється. Патріотизм, що пов’язаний з ненавистю та погрозами всім іншим народам, глибоко просочив свідомість суспільства. В російському народі ви не знайдете відторгнення такої ідеології. Навпаки, вона сприймається народом “на ура”.
– Але ж на початку цього року по всій Росії прокотилися акції протесту за участю тисяч молодих людей, які вийшли на вулиці після затримання Навального і появи фільму “Палац для Путіна”…
– Це одноразові акції, які не мають під собою глибокої кореневої системи та не є вільними від проблеми одноосібного лідерства. Водночас, у масовій народній свідомості, у “глибинному народі”, немає розуміння того, що телебачення, яке обливає брудом Україну, порочне. В сучасній Росії зростає тільки військовий бюджет, а витрати на освіту, медицину, соціальну підтримку скорочуються щороку. А ми бачимо, що медицина і так задихається. Люди пенсійного віку вже викреслені з цінностей суспільства. І в суспільстві немає голосу, який говорив би, що так не можна жити.
В результаті зфальшованих виборів у Держдуму набрали людей, які знову штампуватимуть репресивні закони. Які перспективи розвитку держави можна очікувати, коли їхня модель держави зводиться до тези, що “навколо вороги”. Причому вороги навіть не закордонні, а внутрішні, зокрема ті ж самі свідки Єгови, баптисти, п’ятидесятники, інші релігійні групи, молодь, яка за Навального…
– А пам’ятаєте, ще були Марші Миру в Москві, які Нємцов встиг організувати напочатку агресії проти України? Вони збирали десятки тисяч людей!
– Ну Нємцова майже відразу застрелили. І подивіться, якою була відповідь влади на ці марші. Людей били, вичавлюючи з них будь-яке прагнення свободи. Тоді у відповідь на кожну акцію за свободу та мир влада робила свою антиакцію “за Путіна”, куди звозили людей та показували це по телевізору. А тепер і цього не роблять — просто руки за спину і “досвіданія”.
– Як ви оцінюєте феномен Навального? Багатьом, наприклад, прикро, що Нобелівську премію миру цього року не він отримав…
– Нобелівська премія, напевно, допомогла б йому популяризувати свої ідеї. Феномен Навального мені близький і я дивуюся короткозорості влади. У цьому виявляється її внутрішнє закріпачення, що заважає побачити корисних для неї людей.
Фонд боротьби з корупцією Навального був приголомшливим інструментом, якому влада просто повинна була надати зелену вулицю. Це була б потужна сполука народного руху та державної політики боротьби з корупцією. А коли держава оголошує “Ми боремося з корупцією” і не бореться, то всім стає очевидно, що ця влада фальшива.
Коли Навальний почав публікувати розслідування про корупцію, то, звичайно, він отримав народну підтримку. Навальний влучив у затребувану суспільством струмінь. Молодець, він сміливий. Його оголосили екстремістом, але він не має жодних екстремістських проявів. Він людина порядна, діяв в законних рамках.
Звісно, чиновник погано себе почуває, коли оголошують, що він злодій. Але краще не красти. Навіщо ж вбивати Навального? Ти маєш вже 20 палаців і не можеш у всіх цих палацах жити. Сучасний світ не сприймає такої розкоші, такої демонстрації багатства. Сучасний світ таку людину не поважає. Практично всі теперішні мільярдери навіть не дітям своїм залишають накопичені багатства, а створюють фонди з боротьбі з ВІЛ, з нинішньою пандемією, інші соціально значущі проекти. А як російським чиновникам створювати фонди, якщо в них все накрадене і вони не можуть насититися? В них немає ніякої гідності, їхній бог — черево, як Павло каже. Вони думають тільки про земне.
– Дайте якийсь прогноз: чи можливий вихід з цього кошмару або це вже Апокаліпсис?
– У нинішній Росії вихід з кошмару вважається екстремізмом. Адекватні люди — вчені або просто працездатні, які мають такі можливості, — перетікають з Росії у західний світ. Вони розуміють, що всередині Росії можна розвиватися тільки у зв’язці з криміналом та беручи участь у корупційних схемах. Звідси безнадія. У Росії це ніколи не скінчиться.
– Тож, треба їхати звідси?
– Духовний центр влади, який належить церкві, корумпований, так само як і вся державна влада. Законодавча влада не має самостійної відповідальності. Судова влада як незалежний інститут, який стоїть на захисті норм права, також відсутня. Засоби масової інформації, які повинні бути четвертою владою, перетворилися на повію, яка обслуговує владу. Вони здатні на будь-яку підлість, на будь-яку брехню, з ранку до вечора обдурюють одурманений народ. За таких умов не може зародитися паросточок здорового глузду. Це спалена земля.
Олександр Солдатов, спеціально для «Релігійної правди».
