Днями віряни і клірики ПЦУ завершили паломництво на Святу гору Афон. Духовна подорож монастирями тривала всього кілька днів, але надала усім учасникам невимовне відчуття благодаті.
Релігійна правда поспілкувалась зі священником Віктором Мартиненком, який вперше потрапив на Афон. Він поділився враженнями від поїздки та потішився, як щиро і тепло їх приймали ченці, а ігумени монастирів Ксенофонт і Пантократор – отці Олексій і Гавриїл – висловили цілковиту підтримку Україні й Українській Церкві.
Фото з Facebook-сторінки священника Віктора Мартиненка
– Можете поділитися враженнями від паломництва на Афон. Як усе пройшло?
– Враження й досі не відпускають. Я вперше був на Афоні. Хоча я дуже багато років у Церкві, і паломництва звершував, але якось не виходило потрапити на Афон. Я багато чого читав, але останні роки з’явилась якась мода на Афон. Я знаю багато людей, які не таким уже й церковним життям живуть, але вважають, що на Афон мають з’їздити. Я особисто для себе якось недооцінював, я думав, що це більше «духовний атракціон» для багатих. І от моє перше враження і несподіванка для мене було в тому, що я був неправий. Мене дійсно Афон вразив.
Розкажу, що там не так, як у нас, що надихає. Так як я людина церковна, то ми звикли до такого монашества російської традиції. Хоча його не можна назвати традиційним, тому що традиція в радянські часи перервалася.
– Ви маєте на увазі саме російську традицію чи ту руську, яка формувалася ще здавна?
– Розумієте, зараз ми не знаємо тієї монашеської традиції, дореволюційної. Говорячи «російська», я маю на увазі «пострадянська». Тому що в Радянському Союзі було кілька монастирів, і в цей період традиція була перервана. Тому ми не можемо судити про те, якою насправді була монашеська традиція до того. Зараз у нас – пострадянська традиція. Бо багато в чому – це ніби реконструкція. Тому що люди, які не бачили на власні очі, не мають досвіду монашого життя, можуть тільки певною мірою реконструювати його по своїх уявленнях і книжках, які збереглися.
А Афон мене вразив тим, що там живе монашество. Свого часу я побував у монастирі святого Антонія Великого в Єгипті, і там було перше враження, що монашество живе, що воно справді існує у наш час і не під виглядом такого реконструкторства.
– А що саме ви маєте на увазі, говорячи про живе монашество? Можете навести приклад?
– Я бачив там людей, які просто світяться Любов’ю Божою. А ми чогось звикли до іншого… Звичайно, бувають і винятки.
Якось я спілкувався з афонськими монахами, які перебували в Україні, і написав про це допис у Facebook, який здійняв багато галасу. Я писав, що ми звикли, що наш типовий старець трохи дивакуватий, хамить, всіх викриває – від короткої спідниці до того, що хтось невінчаний. Він знає відповіді на всі запитання – від того, яка має бути влада, які робити щеплення, і до поз у сексі у подружній парі – він все розкаже.
Натомість афонські монахи тільки моляться. І коли їм почали ставити запитання, коли вони були у Києві, то про автокефалію, то про ще щось, то вони кажуть: «Вибачте, це справа ієрархів. Наша справа – молитися».
І коли мене зараз запитують, що монахи думають про вакцинацію, я відповідаю, що монахи кажуть, що це справа медиків, а їхня справа – молитися на Святій Горі.
І що ще мене вразило на Афоні, що вони щиро раді всім паломникам. Йдеш по монастирю, і кожен монах тобі поклониться із посмішкою. Це те, чого нам певною мірою бракує.
Паломники ПЦУ на Афоні. Фото священника Андрія Тищенка
– У монастирях, які ви відвідували, однозначно підтримують ПЦУ чи є в когось з братії особливі думки?
– У всіх монастирях, де ми були, прекрасно до нас ставилися. Ми служили як священники, наш єрарх служив. Нашого владику Олександра приймали як ієрарха, його вшановували з почестями. Тобто все було дуже гарно.
Звичайно, що не можна зачаровуватися, і там є такі, хто мають упередження. Але офіційно ті монастирі, що нас приймали, є у послуху до свого архієрея, яким є Вселенський Патріархат.
– На Афоні по суті один проросійський монастир – це Пантелеймонівський, а решта всі нормально сприймають паломників з ПЦУ?
– Не буду судити за чутками, ми там не були. Але наскільки я чув, і Пантелеймонівський монастир приймає паломників. Наші єрархи там не служили, але українські паломники туди їздили. Розумієте, навіть проросійські монахи на Афоні не тієї «закалки», як наші. Знаєте, як ідеш в Почаїв, і тебе спитають, в яку церкву ходиш, хто в записках записаний. Монахи на Афоні моляться за весь світ. Вони і записки всі беруть, і за всіх моляться. Ну можливо десь було, що священників наших не прийняли до служіння, ну так час пройде і розставить все на свої місця.
– Розкажіть про вашу паломницьку групу. Це були віряни і клірики тільки з Переяславсько-Вишневської єпархії?
– Ну вже на пристані, куди ми вийшли з порому, до нас приєдналися диякон з Івано-Франківська і двоє чоловіків зі Львова і Чернівців. Ще у групі були чоловік з сином із Києва, а також секретар Львівсько-Сокальської єпархії отець Володимир Бачинський.
– У перший день паломництва ви відвідали монастир Ксенофонт.
– Так, у п’ятницю зранку ми прибули поромом на Святу Гору і перший монастир Ксенофонт. Нас зустріли браття на чолі з ігуменом отцем Олексієм, дали владиці архієрейський посох і урочисто провели нас до храму. Там ми вклонилися святиням. За їхніми законами гостинності нас пригостили кавою, солодощами. Відбувся обмін промовами. Після того нас нагодували обідом, що певною мірою порушило уклад у монастирі, оскільки у них обід у інший час, але заради нас накрили стіл у трапезній.
Після того ми молилися за вечірнім богослужінням. Мали зустріч з ігуменом Олексієм, відбувся обмін подарунками, були слова вітання і дружнє спілкування.
Селфі з ігуменом Ксенофонта Олексієм
– Чим займалися наступного дня?
– Наступного дня у Ксенофонті ми були присутні на Божественній літургії. Один з наших священників служив. Зазвичай буденну службу у них служить один ієромонах, але для отця Андрія Тищенка зробили виняток, тому що того дня, у суботу, він святкував свій день народження, йому виповнилося 33 роки.
Потім ми відвідали монастир Пантократор, де зі славою і честю нас зустрів отець Гавриїл з братією. Ми мали там і ночувати, і службу служити, але через карантинні обмеження той монастир був закритий для ночівлі і трапези, тому ми жили у Ксенофонті два дні. Але отець Гавриїл нас зустрів. За афонським звичаєм гостинності нас пригостили кавою із солодощами. Відбувся обмін промовами, вітали один одного. Подарунки нам вручив.
Селфі з ігуменом Пантократора Гавриїлом. Фото з Facebook-сторінки священника Віктора Мартиненка
Владика Олександр подарував обом владикам ікони з часткою мощей святителя Луки Кримського, якого вони особливо вшановують. Ігумени – і Олексій, і Гавриїл – запевняли у своїх промовах у цілковитій підтримці і молитві за Україну, за Українську Церкву і наголошували на тому, що це природній стан речей, коли народ має свою Церкву. І те, що було до того, це було неправильно. Народ повинен мати свою Церкву, незалежну від інших держав.
У Пантократорі ми поклонилися всім святиням, чудотворним іконам, і поспілкувалися. А потім поїхали в Іверон.
– Монастирі розташовані недалеко один від одного, що ви мали можливість та переміщатися і відвідати одразу декілька за день?
– Ну, ми їздили і досить немало.
– Того ж дня ви встигли і до монастиря Іверон?
– Так, ми поїхали до монастиря Іверон, де поклонилися чудотворній іконі Іверській – найбільш прославленій святині-хранительниці Афону. Ми звершили молебень перед іконою, владика помазав нас освяченою оливою. Потім ми звершили молебень біля джерела на березі моря, де явилася ця ікона, коли вона прийшла на Афон (за переданням, у IX ст. жінка опустила цю ікону в море, щоб сховати від іконоборців, а за два століття ікона явилася біля берегів Афону, її помітили монахи Іверського монастиря на вогняному стовпі, – ред.).
Джерело Богородиці у монастирі Іверон на Афоні. Фото священника Андрія Тищенка
Потім ми вирушили до Кареї, адміністративної столиці Афону, де засідає Кінот – це свого роду монашеський парламент, де представники всіх монастирів вирішують нагальні питання. Там є храм Протата – головний столичний храм. Ми там помолилися за вечірньою і поклонилися чудотворній іконі Божої Матері «Достойно є».
– І вже наступного дня, 7 листопада, ви мали службу в Ксенофонті.
– Так, зранку ми малу літургію, яку звершували всі паломники у священному сані. Очолював її наш митрополит Олександр. Йому також співслужили ігумен монастиря отець Олексій і братія монастиря.
Фото з Facebook-сторінки священника Віктора Мартиненка
Того ж дня ми вже мали їхати, тому попрощалися. Ще раз було прийняття у патріарших покоях, де зазвичай приймають Вселенського Патріарха – такий монастирський архондарик. Там облаштований монастирський музей, нам провели екскурсію, показали перший давній храм, інші святині. Після того отець Олексій благословив нас у дорогу, і ми відбули катерами в місто Урануполі, а звідти поїхали до Салонік.
– У Салоніках ви були у храмі Святого Димитрія Солунського.
– Так. Це головний храм Салонік. У нас вже лишалося небагато часу до відльоту, тому ми просто зайшли, вклонилися святиням, звершили коротку молитву перед мощами святого Димитрія, тому що за нашим календарем як раз був переддень його пам’яті.
– Чи легко було у сучасних реаліях подорожувати? Не було проблем з тестами? Греція спокійно сприймає туристів з України?
– Все було прекрасно. Ті, хто має вакцинацію і міжнародний сертифікат, не мав жодних проблем. А хто не має вакцинації, то робили тести, і теж жодних проблем не було. І навіть додатково перед посадкою на пором, щоб отримати дозвіл проїзду на Афон, всі робили експрес-тести – і вакциновані, і не вакциновані.
Паломники ПЦУ на Афоні. Фото священника Андрія Тищенка
– Якщо підсумовувати, це було більше схоже на туристичну поїздку чи саме духовну подорож?
– Ні, звичайно ні. Звичайно, туди може поїхати будь-яка людина і як звичайний турист, але думаю, що туди варто їхати справді, щоб молитися. Я там бачив тільки паломників, а всі паломники, і миряни в тому числі, беруть участь у богослужіннях.
– Я поставлю вам особисте запитання: чи можете поділитеся, за чим ви особисто їхали і що отримали від цієї духовної подорожі на Афон?
– По-перше, я багато чув і читав про Афон, я поїхав побачити своїми очима уділ Божої Матері, бо це земля, яка належить Діві Марії. Протягом більше тисячі років там живуть одні монахи. Я поїхав поклонитися святиням і помолитися. Кожен з нас має ту чи іншу потребу, яку ми просимо у Бога в молитві. Я скажу, що я отримав дуже великий духовний плід від цієї подорожі, духовну благодать, яку, дай Боже, мені не розтратити, тому що це легко зробити у нашій життєвій метушні.
Мені розповідали, а я тепер на своєму досвіді переконався, що там дійсно отримуєш те, чого нам бракує в цьому житті, від спілкування з монахами, від молитви, від богослужіння. Нібито все й однаково робиться, але там зовсім по-іншому все переживається. Наші паломники, чоловіки, були надзвичайно вражені, просто мужики стояли всю службу в сльозах. Це не передати словами.
Розмовляла Ольга Світла
