Український народ хоче бачити справедливе завершення війни, бачити реальні гарантії того, що у майбутньому російська держава не буде здатна знову напасти на Україну. Мир має бути підкріплений не деклараціями, а силою.
На цьому наголошує Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній у своїх роздумах із нагоди третьої річниці повномасштабної російської агресії.
Публікуємо повний текст.
Три роки тому українці прокинулися від звуків вибухів, які лунали в їхніх мирних містах, коли російська імперія зла нагло і цинічно атакувала нашу Батьківщину. Через наші суверенні і міжнародно визнані кордони на українську землю ринули незліченні колони російської військової техніки та солдат. Як повінь, ця дика орда затоплювала українські села й міста, мітячи в наше серце – Золотоверхий Київ.
Кремлівським тираном було визначене завдання – за кілька днів захопити столицю України, повалити демократично обраний уряд, окупувати якомога більше території та поставити на чолі маріонеткової адміністрації своїх прислужників. Зробити те саме, що за одинадцять років перед цим було здійснене російськими загарбниками в Криму і на Донбасі. Те саме, що більшовики зробили після поразки нашої революції століття тому, оголосивши у нас свою «радянську республіку».
Тепер мабуть вже ні в кого не залишається сумніву, що три роки тому в світі переважала впевненість у неминучій поразці України в цій нерівній битві. Але наш народ встояв, чинячи опір агресору. Згуртувавшись, ми виявили здатність завдавати поразки тому ворогу, залякувань якого, як виявилося, бояться навіть великі й могутні країни. Ми знайшли підтримку у волелюбних народів та демократичних країн світу. І тому зараз саме в Україні вирішується доля найближчих десятиліть: будуть ці роки часом миру і перемоги свободи над тираніями, чи навпаки, на людство очікує нова чорна епоха торжества зла.
Як український народ ми не маємо права забувати уроки нашої попередньої історії. Від 1169 р., коли вперше із земель сучасної російської держави на Київ прийшла навала, очолена володимиро-суздальським князем Андрієм, що розорила та сплюндрувала Матір міст Руських – за ці вісім з половиною століть ми маємо десятки прикладів таких нашесть. Незмінна ненависть Московії до України від тих давніх часів і донині має коріння в неспростовному факті, що народ України-Руси від початку був іншим, ніж московіти – волелюбним, не сприймав тиранічного володарства, прагнув будувати своє державне і суспільне життя в родині європейської цивілізації, а не як вони – за моделями азійських репресивних автократій, обожнюючи своїх вождів.
Вікопомним символом ненависті московської тиранії до української свободолюбності є вимордований та спалений у листопаді 1708 року царським військом Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи. Осідок саме того очільника України, який протягом тривалого часу намагався будувати мирні відносини з Московією, але зрозумів просту істину, яка стає зі століття в століття тільки більш очевидною: російська тиранія не хоче ані миру, ані справедливих відносин із сусідніми країнами та народами. Ця імперія зла завжди бажає лише одного: підкорювати, накладати ярмо, тримати в рабстві.
Від Фінляндії на півночі до Молдови на півдні, від Польщі та країн Балтії на заході до країн і народів Кавказу, Закавказзя і Центральної Азії на сході – всюди за останні чотири століття російська тиранія у всіх своїх інкарнаціях – Московського царства, петербурзької імперії, більшовицького Радянського Союзу і нинішньої фальшивої путінської федерації – всюди ця імперія несла і продовжує нести руйнування, неволю, терор, грабунок, смерть.
Століття тому, після поразки української революції, більша частина України опинилася під владою Москви і ми добре пам’ятаємо, якою була ціна цієї окупації. Три штучних Голодомори 1921-23, 1932-33 та 1946-47 років, хвилі цілеспрямованого терору, винищення найкращих синів і дочок українського народу, цілих суспільних груп, релігійні гоніння мали наслідком загибель за найбільш стриманими оцінками від 10 до 15 мільйонів наших співвітчизників та скалічене тиранією життя кількох поколінь наших батьків і прабатьків.
Збанкрутіла російська імперія зла, яку намагається відродити нинішній кремлівський тиран та його однодумці, не може пробачити Україні того, що наша країна – зараз справді вільна, демократична, європейська держава, а не так як вони звикли її бачити за попередні століття – їхня упокорена, пригноблена, залякана терором колонія. Ось чому це темне царство 11 років тому розпочало та веде війну проти України. І не лише проти неї, але проти самих принципів правди, свободи, демократії.
А явний союз тиранів та репресивних диктатур підтримує цю російську агресію. Бо успіх цієї агресії означатиме, що кожен тиран і диктатор у світі може також сподіватися на перемогу своїх чорних планів.
Європа і весь світ зараз опинилися в точці історії, дуже подібній до того, що сталося у 1930-х роках. Тоді лідери вільних країн вчасно не зрозуміли, якою катастрофою обернеться для людства толерування явного зла, бажання дружити з диктаторами, мати з ними мир в обмін на зраду менших і слабших країн. Жертвами цієї хибної політики тоді стали Ефіопія, Маньчжурія, Австрія, Чехословаччина. Однак принесення в жертву великими державами цих країн не дало світові миру, а навпаки – привело до світової війни зі страшними наслідками для всього людства.
Пам’ятаючи ці уроки, знаючи, що у кремлівських планах є не просто окупація України, але тотальне винищення української ідентичності та її носіїв, яке російський тиран відверто і цинічно у публічній заяві назвав «остаточним вирішенням українського питання», за аналогією з нацистським планом знищення євреїв – ми, український народ, маємо боротися і захищати саме своє існування та майбутнє для наступних наших поколінь.
Нам важко, боротьба триває довго, наш народ зазнав багатьох жертв, десятки тисяч загинули, сотні міст і сіл зазнали руйнування, мільйони були вимушені рятувати своє життя, ставши біженцями. Але альтернатива нашому спротиву лише одна – повторення трагедій минулого та значно більші страждання й жертви.
Ніхто у світі більше за український народ не прагне миру і завершення цієї війни. Але ми прагнемо саме миру, прагнемо саме завершення війни. Ми хочемо справжнього миру, а не тимчасового припинення вогню, як це сталося після мінських домовленостей, які московська тиранія використала, щоби краще приготуватися до раптового нападу і, як їй тоді здавалося, швидкого остаточного завоювання всієї України. Ми бажаємо саме завершення війни, а не її замороження та відкладення на кілька років до нового, ще більш смертоносного вибуху.
У 1990-х роках на вимогу великих держав світу Україна відмовилася від ядерного арсеналу та значно скоротила свій збройний потенціал. Але наше бажання миру кремлівська диктатура розцінила як слабкість, якою слід неодмінно скористатися. Тому український народ хоче бачити справедливе завершення війни, бачити реальні гарантії того, що у майбутньому російська держава не буде здатна знову напасти на Україну. Мир має бути підкріплений не деклараціями, а силою.
Відтак Росія не повинна бути жодним чином винагороджена за свої злочини проти миру і безпеки світу. Наслідком завершення війни має стати ствердження сили права, а не права сили.
Тому ми знову і знову закликаємо всі волелюбні народи та всі демократичні країни світу бути єдиними і непохитними у підтримці України. Бо підтримуючи Україну вони підтримують надію на краще, мирне, безпечне майбутнє для себе і для наступних поколінь.
Не має жодного морального виправдання будь-яка спроба зняти з Російської Федерації та її керівництва провину за початок і ведення цієї геноцидної війни проти України. Коли хтось заявляє, що російсько-українська війна «сталася», то це звучить так, ніби це не те, про що рішення ухвалив кремлівський диктатор і про що він оголосив три роки тому публічно, а якийсь вид природного катаклізму, від якого страждають, але в якому немає винних.
Стаються повені, урагани, землетруси, пожежі. Війна – не стається! Війну розпочинають і ведуть люди, які ухвалили про це рішення. І за це вони несуть відповідальність. Війну Росії проти України оголосив Путін, її веде російська держава і російське військо. Це – беззаперечний факт. Як і те, що достатньо кремлівському тирану наказати припинити війну, і вона завершиться.
Російська держава своєю злочинною війною та намаганням її виправдати через ідеологію «русского міра» явно і безсоромно порушує основні заповіді Божі. Замість Господнього закону та євангельської моралі там утверджується віра в «русскій мір» і поклоніння йому як ідолу, зі щоденним принесенням кривавих жертв. Щодня російська держава порушує заповіді «не вбивай», «не кради», «не лжесвідчи», «не пожадай того, що належить ближньому». Ніхто з тих, хто справді є християнами, не може не бачити і не розуміти цього. А бачачи і розуміючи, християни повинні засуджувати це зло і протидіяти йому.
Як Церква ми благословляємо всі правдиві миротворчі зусилля, спрямовані на досягнення справжнього завершення війни та встановлення справедливого і тривалого миру, який гарантує безпеку і для нашого народу, і для Європи. Ми молимося за нашого Президента, за українських урядовців та дипломатів, щоби Господь дав їм мудрість і незламність відстоювати правду в досягненні миру. Ми просимо про Боже благословення і спрямування для всіх світових лідерів, щоби вони були на боці правди і миру.
Ми просимо всіх людей доброї волі продовжувати молитву про перемогу добра і справедливий мир для України. Ми просимо демократичні держави не відступати від власних цінностей свободи, справедливості, верховенства права, але і надалі разом примушувати російську тиранію завершити злочинну війну.
Ми надзвичайно вдячні всім країнам і народам, які підтримали і підтримують Україну в справедливій боротьбі. Добро перемагає тільки тоді, коли люди доброї волі єднаються і діють разом.
Наша особлива, безмірна, довічна вдячність тим, на чиїх плечах найбільший тягар боротьби з російським агресором – українським воїнам, нашим героям-захисникам!
Ми вірили в перемогу три роки тому, коли мало хто у світі вважав її взагалі можливою, думаючи, що російська сила – нездоланна. Але нехай загине вона, як військо фараонове у водах моря, як ассирійські полчища, які облягли Святе місто, але були уражені гнівом Божим! Ми знаємо, що на боці України та українського народу – правда. У правді – Бог. А з Богом – перемога.
Попри всі перешкоди, спротив ворогів та внутрішні суперечки, попри всі загрози, виклики та небезпеки, український народ за останні три з половиною десятиліття неухильно йшов шляхом свободи і долав те, що здавалося нездоланним. Впала тюрма народів – Радянський Союз, зазнали поразки намагання збудувати тиранію в нашій країні, бо народ на майданах твердо підняв голос за свободу. Російській імперії зла, попри 11 років війни, не вдалося зламати наш духу і нашу волю. Бо в усі критичні моменти цієї новітньої історії Господь допомагав нам і спрямовував у боротьбі. Тому вірю, що попри всі нинішні виклики та небезпеки – український народ досягне справжнього миру, правда переможе, а зло і його творці – будуть засуджені й покарані.
Тож з Богом – до перемоги!