Про біль втрати близької людини можна писати чи говорити багато. А можна, навпаки, багато про це мовчати, переживаючи душевний біль всередині, скільки це буде потрібно. Можна плакати, можна крізь сльози сміятися… Але НЕ треба когось осуджувати, нав’язувати власне бачення способу подолання горя чи сипати порадами про те, «як треба жити далі».
Про це напередодні батьківської поминальної суботи розмірковує Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній.
У кожного – свій біль, своє горе, свій хрест, і кожен його нестиме в міру своїх сил та можливостей. А що можемо ми? Можемо лише допомогти людині нести цей хрест, полегшити її тяжку ношу.
Чи стане людині легше, коли їй будуть радити всі довкола, «яким боком» треба нести цей хрест, «яким кроком», «куди саме прямувати», «наскільки згинатися» під цим тягарем або в чому бути при цьому одягненим? Чи стане згорьованій людині легше, коли інші просто злякаються можливої відповідальності та підуть геть, аби не хвилювати власне серце «чужими» стражданнями? Чи стане легше від невтручання, байдужості, відстороненості інших? НІ. Стане ще важче.
Не залишайте людей у горі самих! Не проходьте повз, не ізолюйте їх таким чином ще більше, адже біль втрати і так їх відкинув у темряву самотності та смутку, а часом відчаю й безнадії.
Переживаючи смерть близького, людина ніби заново вчиться дихати на планеті, яка в даний час здається їй зовсім не придатною для життя. Тож «дихайте» разом з нею – спокійно, лагідно, терпеливо, неквапом. Будьте поруч, станьте її опорою та підтримкою. Не завжди потрібні слова, часом для «нового ковтка повітря» вистачить просто зустріти знайомих, побачити співчуття в їхніх очах, відчути тепло обіймів чи щирий потиск руки, почути добрі спогади. Адже надалі саме молитва, спогади й пам՚ять свідчитимуть про любов, що не зникає з тілесною смертю, а продовжує жити у наших серцях.
Молитва за тих, хто завершив свій земний шлях, долає все, що розділяє живих і померлих. Вона є виявом любові, піклування про цих людей, про їхні душі, які очікують нашої з ними майбутньої зустрічі у вічності. Наші померлі рідні і близькі не пішли десь у небуття, вони продовжують існувати, просто в іншому світі, і ми обов’язково зустрінемося, коли прийде час.
Завтра – батьківська поминальна субота. Помоліться за своїх спочилих рідних та близьких. Попросіть Господа за них, щоби простив їм всі провини їхні, вільні й невільні. Робіть у пам՚ять про спочилих добрі діла, звершуйте справи милосердя – заради духовного спасіння і вашого, і їхнього, поки маєте на це час тут, у світі матеріальному.
Нехай живе пам’ять про тих, хто відійшов із земного життя. Нехай наші молитви за упокій їхніх душ принесуть спочилим вічний спокій, а нам – заспокоєння і полегшення душевних ран”, – наголошує Предстоятель ПЦУ.
