Двоє синів рівноапостольного Володимира Великого – князі Борис і Гліб (у святому хрещенні Роман і Давид), пам’ять яких ми сьогодні вшановуємо, стали серед перших прославлених святих Київської землі, світлими прикладами віри й мужності у Христі.
Про це розповідають в ПЦУ.
Рідні брати народилися та зростали в дусі миролюбності й глибокої християнської віри: вони часто зверталися до молитви, читали Священне Писання, володіли грамотою і всією своєю поведінкою втілювали Божі Заповіді. Наслідуючи приклад свого батька, щедро допомагали нужденним і хворим, виявляючи любов і милосердя в кожному дні свого життя.
У 1015 році Борис і Гліб були жорстоко вбиті в часи боротьби за великокнязівський престол. Однак їхня смерть не була наслідком участі у цій боротьбі – навпаки, вони свідомо відмовилися від неї, керуючись глибокими християнськими принципами. Брати прагнули зберегти мир і не розпалювати ворожнечу серед своєї рідні. Проте через це стали жертвами підступного наказу свого брата Святополка, прозваним у народі Окаянним.
Пізніше Святополк отримав кару за братовбивство – загинув у війні з Ярославом Мудрим. Князь Ярослав подбав про пошуки тіла святого Гліба, яке залишалося непохованим протягом чотирьох років, і влаштував його поховання у Вишгороді, у храмі святого Василія Великого, поруч із мощами святого князя Бориса. На честь братів-страстотерпців була зведена церква, а митрополит Іоан написав їм службу. Згодом храм згорів, однак мощі святих братів дивним чином залишилися неушкодженими – і саме біля них Господь звершував численні чуда.
У Житіях святих згадується, що коли вийняли мощі Бориса і Гліба із землі й розкрили гроб, то побачили преславне чудо: тіла святих були, як живі, білі як сніг, обличчя – світлі, як у ангелів, від них йшов приємний запах.
Чимало чудес звершив Господь через святих страстотерпців, до яких звертаються люди з молитвами, прохаючи прощення гріхів у Господа.
