Смерть здається чимось остаточним, страшним і темним. Однак християнська віра говорить інакше. Не у вигляді теорії, а через живі історії.
Про це розмірковує Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній на своїй сторінці в Facebook.
Церква має особливе слово – успіння, від слова «сон», «заснути», що означає мирний відхід до вічності без страждань. Не випадково Церква вживає це слово, коли йдеться про праведну Анну, матір Пресвятої Богородиці, Успіння якої сьогодні вшановує.
Однак що про неї відомо? Праведна Анна відійшла до вічності мирно, з вірою й упованням на Бога, завершивши свій земний шлях у святості. Анна походила з коліна Левія, з роду первосвященника Аарона, була дочкою священника Матфана і жила в Назареті разом із чоловіком Іоакимом. У благочесті та терпінні вони пройшли довгий шлях бездітності, але Господь дарував їм доньку – Марію, яка стала Матір’ю Спасителя.
Після народження Пресвятої Діви, подружжя, виконавши обітницю, віддали Її на служіння Богові в храмі. Святий Іоаким відійшов до Господа кілька років після того, як віддав свою благословенну доньку до храму, у 80-річному віці. Свята Анна, залишившись вдовою, переїхала з Назарета до Єрусалима, де постійно молилася в храмі. Провівши там два роки, вона упокоїлася в Бозі у 79-річному віці. Її життя – приклад для кожного з нас, зокрема приклад віри посеред випробувань, любові в подружжі, витривалості в молитві та довіри до Бога навіть тоді, коли серце довго не отримує бажаного.
Щороку Церква згадує Успіння праведної Анни не для того, щоби нагадувати про страх смерті. У християнському розумінні смерть – не лише фізичне припинення життя, а передусім духовне явище. Людина може дихати, рухатися, ходити – і бути мертвою душею, відлученою від джерела істинного життя – Бога. Так, тілесна смерть – неминуча, але духовна смерть – вибір. І навпаки: навіть коли тіло «зупиняється», людина, яка єднається з Богом, не вмирає, бо перебуває в Житті.
Зараз, в час війни, смерть стала відчуватися дуже близько. Ми щодня чуємо про загиблих, проводжаємо найкращих – тих, хто захищав, хто молився… І часом видається, що серце не витримує цього болю, тривоги, страху… Здається, що смерть «перемагає», що її занадто багато, що вона торкається всього та начебто «витісняє» життя із самого життя. Але саме в такі моменти нам особливо потрібно дивитися на неї очима віри. Бо для християнина смерть – «не поразка». Христос переміг її Своїм Воскресінням, і тому кожен, хто живе з Богом, хто стоїть у правді й любові, – не вмирає назавжди, а переходить у життя вічне.
Апостол Павло говорить: «Вiрне слово: коли ми з Hим померли, то з Hим i оживемо» (2 Тим. 2: 11). Це означає, що ми не залишені. Бог близько, з нами. Важливо не уникати думок про смерть, а наповнити їх сенсом. Смерть може не дорівнювати страху, якщо наше життя – шлях до Бога. І тоді ми зможемо бути сильними навіть у найтемніші дні, як була сильною праведна Анна, і як тримається народ України, долаючи випробування війни.
