Молитися варто рідною мовою – тою, що лине від серця, з душі, яка є зрозумілою і легкою, яка живе в нас і передає нам знання про нашу віру, про нашу історію, традиції, про те, хто ми є.
Так вважають у Православній Церкві України.
Як зазначають в ПЦУ, не варто слухати тих, хто переконує, що існують якісь «правильні» чи «канонічні» мови для звершення богослужінь або для богопізнання, богоспілкування. Бог однаково чує молитви вірних, якою мовою вони б не звучали. А щира і вдумлива молитва справді можлива тою мовою, яка для людини є рідною.
«З перших слів книги Буття дізнаємося про те, що Господь у Раю розмовляв зі створеними Ним людьми, а вони з Ним, безпосередньо (Бут. 1: 28 – 29; 3: 8 – 12 та ін.). Тобто, з моменту сотворення світу не існувало ніяких мовних перешкод, не було передбачено наявності якогось посередника або перекладача між людиною та її Творцем. Навіть після гріхопадіння, а також після розділення і розселення народів Господь, як люблячий Отець Свого творіння, не припиняв спілкування і розмовляв з обраними Ним людьми, а вони мали можливість розмовляти з Ним своєю рідною мовою.
Коли Син Божий втілився, то люди на той час розмовляли різними мовами. Але, звершуючи спасительну місію на землі, Господь наш Ісус Христос нікого й ніколи не обмежував за мовною ознакою: у храмі Він читав Писання тією мовою, якою вони були написані; Він говорив до людей тією мовою, якою вони могли Його розуміти; Він спілкувався та вислуховував усіх, хто з вірою приходив і звертався до Нього; Він нікого не відігнав від Себе через те, що хтось звернувся до Нього «не тією» мовою.
Як знаємо зі Священного Писання, через десять днів після Вознесіння Господнього, сподобившись благодаті Духа Святого, апостоли почали проповідувати різними мовами, і всі, хто був тоді в Єрусалимі – жителі й гості міста звідусіль – чули проповідь своєю рідною мовою. Отже, кожен народ, кожна нація може молитися своєю, зрозумілою мовою, адже тоді слова молитви розкривають молільникам свій сенс і зміст.
Недарма святий апостол Павло з цього приводу писав: «Тепер же, браття, якщо я прийду до вас i буду говорити незнайомими мовами, то яку вам принесу користь?.. Якщо промовляєте язиком незрозумiлi слова, то як зрозумiють, що ви говорите? Ви будете говорити на вiтер… Коли я молюся незнайомою мовою, то хоч i дух мiй молиться, але розум мiй лишається безплiдним… В церквi хочу краще п’ять слiв сказати розумом моїм, щоб i iнших наставити, нiж тисячi слiв незнайомою мовою» (1 Кор. 14: 6, 9, 14, 19).
Якщо богослужіння у храмах звершуються незрозумілою для людей мовою (мертвою, обмеженою у використанні або чужою), то сенс, який Церква прагне донести до вірян, – втрачається. Так само зникає і та єдність, цілісність, гармонійність, порушується унікальний зв’язок між Церквою та її вірними. Тоді згодом «зникають» і самі віряни такої Церкви, бо їм вона стає чужою, далекою, незрозумілою і неактуальною. Ось чого прагнули десятиліттями наші духовні окупанти і безбожники, забороняючи українську мову богослужінь, знищуючи переклади й богослужбові тексти українською мовою, усіляко принижуючи нашу мову і твердячи, що народна мова – «низька, базарна», що «нею лише сваритися можна, а молитися великий гріх»…
Дорогі брати і сестри! Слава Богу, сьогодні ми маємо можливість вільно молитися рідною мовою у незалежній помісній Православній Церкві України. Ми довго йшли до цього, долаючи страшні утиски та несучи величезні жертви і втрати. Але ми йдемо правдивим шляхом до Бога, а тому не маємо права зійти з нього. Бо ми – вірні й свідомі діти рідної, Богом нам даної України, рідної нам Української Православної Церкви!» – зазначають в ПЦУ.
