2 жовтня в Нижньому Новгороді перед регіональним управлінням МВС підпалила себе засновниця і головний редактор регіонального видання Koza.Press Ірина Славіна (Мурахтаєва). Поліцейські намагалися надати їй допомогу, але жінку не вдалося врятувати.
Це перший у світі випадок самоспалення учасниці церкви Летючого Макаронного Монстра через переслідування активістів цієї пародійної релігії, пише ng.ua.
“Не думаю, що на славу Летючого Макаронного Монстра була убита хоч одна людина”, – написано в Біблії Летючого Макаронного Монстра, виданій 2020 року Михайлом Іосілєвічем, підприємцем і віскарієм (настоятелем) храЛММа Летючого Макаронного Монстра в Нижньому Новгороді. Як вийшло, що побудована на доведенні релігійності до абсурду церква-пародія, божество якої відкидає жертву за себе, в Росії знайшла першу мученицю?
За день до трагедії у журналістки пройшов обшук. Як повідомляв ТАСС з посиланням на координатора “Правозахисту Листівки” в Нижньому Новгороді Олексія Прянишникова, обшук проводився в рамках кримінальної справи за ст. 284.1 КК РФ (участь в діяльності небажаної організації), порушеної стосовно Іосілєвіча. Слідче управління СК РФ по Нижегородській області, втім, вже 2 жовтня заявило, що повідомлення ЗМІ про зв’язок її смерті з обшуком не мають жодних підстав. “Вона була свідком і не була ні підозрюваною, ні обвинуваченою в рамках розслідування кримінальної справи, за якою проводилися зазначені слідчі дії”, – йдеться в повідомленні сайту відомства. Слідчі, за інформацією ТАСС, також призначили посмертну психолого-психіатричну експертизу загиблої.
Відомості про релігійну групу пастафаріанців, повідомляється на сторінці храЛММа в “ВКонтакте”, були внесені до відомчого реєстру Головного управління Мін’юсту РФ по Нижегородській області під номером 5218010006 (зараз ні інформаційний портал Міністерства юстиції Російської Федерації, ні Єдиний державний реєстр юридичних осіб не містять інформації про некомерційні організації з таким реєстраційним номером). Ірина Славіна охоче ділилася повідомленнями на сторінці храЛММа в Facebook і висвітлювала пов’язані з ним події на сайті Koza.Press. У тому числі писала про те, що храЛММ відкрився на майданчику розвитку громадянського суспільства, і шість днів на тиждень, крім священної для пастафаріанців п’ятниці, некомерційні організації зможуть безкоштовно використовувати його приміщення для своїх проєктів. Сайт Koza.Press написав і про те, що в цьому приміщенні 2 і 3 вересня проходили лекції для спостерігачів на виборах від партії “Яблуко”. Журналісти вважають, що слідство визнало організаторами лекцій активістів руху “Відкрита Росія”.
“Адвокату подзвонити не дали. Шукали брошури, листівки, рахунки “Відкритої Росії”, можливо, ікону з ликом Михайла Ходорковського. Нічого цього у мене немає. Але забрали, що знайшли, – вс” флешки, мій ноутбук, ноутбук дочки, комп’ютер, телефони (не тільки мій, а й чоловіка), купу блокнотів, на яких я черкала під час пресконференцій. Я залишилася без засобів виробництва. Зі мною все нормально”, – написала на своїй сторінці в Facebook після обшуку Ірина Славіна. А вже за день – спалила себе, залишивши в тій же соцмережі передсмертний пост: “У моїй смерті прошу винити Російську Федерацію”.
Самоспалення як форма протесту почала поширюватися у Росії з Поволжя. Рік з гаком назад в Іжевську біля будівлі Державної ради Удмуртії підпалив себе, протестуючи проти скасування обов’язкового вивчення рідних мов в школах, 79-річний Альберт Разін. Конфесійного забарвлення у жодному з цих протестних самогубств немає – але воно безумовно була присутня у протестній позиції самогубців.
Разін, наприклад, був реконструктором удмуртських вірувань: на YouTube існує запис його промови ерзянському святі Раськень озкс, в анотації до якої він представлений ні багато ні мало “верховним жерцем удмуртів”. Це було частиною його боротьби за збереження удмуртської ідентичності, як він її розумів. Славіну (яка, до речі, в Facebook минулого року вже зізнавалася, що замислювалася про публічне самоспалення) зробив парафіянкою церкви Летючого Макаронного Монстра іронічний, опозиційний офіціозним “традиційним конфесіям” атеїзм пастафаріанців.
З іншого боку, до релігійної сфери не забули звести обшуки в Нижньому Новгороді і провладні ЗМІ. Ось якою лексикою, наприклад, 1 жовтня в сюжеті про це користувалися журналісти НТВ: “Іосілєвіч молився не лише Макаронномуи Монстру. Він збирав у себе активістів “Відкритої Росії”… Схоже, незабаром церква Летючого Макаронного Монстра буде обезголовлена. Принаймні у її пастора, як себе називає Іосілєвіч, тепер великі проблеми. Його послідовники поки проходять у справі як свідки”. Обшуки в опозиційних активістів і журналістів, що розділяли атеїстичні переконання, федеральний телеканал без докорів сумління подав як розгром “псевдорелігійної організації”, мало не тоталітарного культу.
У Нижньому Новгороді взагалі погана традиція взаємин влади з новими релігійними рухами. Саме там відбулася гучна історія нігерійської студентки Кудзай Нямаребву, яка розмістила восени 2016 року у своїй сторінці в “ВКонтакте” ролик із запрошенням на концерт госпела до церкви християн віри євангельської “Посольство Ісуса”. За порушення закону про місіонерську діяльність церкву оштрафували, а студентка була визнана винною за статтею 18.8 КоАП (невідповідність заявленої мети в’їзду в Росію) і підлягала депортації. В обласному суді їй вдалося оскаржити вирок, відтермінувавши висилку з країни до закінчення навчання. Це була не єдина справа проти протестантів в області: в той час керуючий справами Російського об’єднаного союзу християн віри євангельської (п’ятидесятників) єпископ Костянтин Бендас 2018 року на сторінках “НГ” називав їх справжнім сафарі, влаштованим силовиками.
Справа тут, очевидно, не у протестантах, а в загальному підході до “нетрадиційних” релігійних організацій як осередків опозиційних партій. Але релігійні переконання – явище принципово інше, ніж політичні погляди, навіть якщо йдеться про Летючого Макаронного Монстра. Вони завжди пов’язані з переконанням в істинності своєї віри і хибності будь-якої іншої, які завжди з точки зору законодавства містять зерно того, що сьогодні часто називається екстремізмом. Саме прагнення тримати вірян під прицілом “антиекстремістських” і “антиагентських” статей КК, під загрозою заборони вільно сповідувати свою релігію, робить їх опозицією, зануреною у відчай з приводу свого становища. З якого багато хто буде бачити такий вихід, який в Росії з її традицією старообрядницьких “гарей” автоматично стає політичним висловлюванням.
