Митрополит Корсунський Михаїл Лярош звернувся до Предстоятеля ПЦУ Епіфанія з відкритим листом, у якому, зокрема, висловив й аргументував думку про те, що владика Філарет мав би піти на спокій у монастир або служити у віддаленій від столиці єпископській кафедрі.
“Увесь світ визнає визначальну роль, яку колишній патріарх Філарет зіграв у здобутті нової автокефалії. Можна було б сподіватися, що колишній патріарх піде на спокій без будь-якої участі в житті нової церкви, із наданням одного храму поза столицею, щоб міг служити Божественну Літургію, або, як для святого Григорія Константинопольського – із наданням віддаленої від столиці єпископської кафедри, або, зрештою, що він відійде як святий Сава зі смиренням у монастир, залишаючись у безмовності, щоб залишити вільне слово своєму наступникові. Але нічого такого не сталося”, – пише митрополит Корсунський.
Переклад листа з французької поширив у Facebook львівський релігієзнавець, директор Наукової бібліотеки ЛНУ імені. І. Франка Василь Кметь.
Нижче наводимо повний текст перекладу.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ МИТРОПОЛИТА КОРСУНСЬКОГО МИХАЇЛА ЛЯРОШ ДО ПРЕДСТОЯТЕЛЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ щодо канонічного статусу Київського митрополита
Його Блаженству Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію
Ваше Блаженство,
Мій вік (сімдесят шість років) спонукає мене більше ніж інших молодших єпископів, думати про Страшний Суд Христа. Мої історичні знання про діяльність Православної Церкви надають сміливості написати Вам цього листа, що може мати для мене певні наслідки.
Маю перед очима приклад іншого ієрарха, також митрополита Корсунського Московського патріархату (мав честь зустрічатися з ним багато разів, коли був ще дуже молодим священником), який проживав, як і я, у Європі – Його Високопреосвященства блаженної пам′яті митрополита Антонія Блума, що також не вагався, аби висловитися у письмовій формі щодо ухвалених синодом Московського патріархату рішень, які суперечили святим канонам.
Ваше Блаженство,
хочу висловити Вам повну підтримку в дискусії, яку спровокував колишній патріарх Філарет, виступивши проти Вашої першості на престолі Богохранимого міста Києва і проти православної еклезіології у догматичному контексті.
Однак, як історик і богослов я скеровую Вам це дослідження, щоб засвідчити письмово мою повну підтримку, зокрема на наступних засіданнях Синоду, чим висловлюю також особисту позицію на підтримку Вашої Преосвященної особи.
Я роблю цей лист публічним, оскільки викладені канонічні прецеденти повинні бути відомими не лише виключно членам Священного Синоду, але й дорогій моєму серцю усій спільноті членів нашої Української Церкви.
Томос з одностайним голосуванням українського єпископату, у якому за довіреністю я брав участь, визначив Вас як єдиного правдивого митрополита Київського, котрого Велика Церква проголошує перед усією Всеправославною спільнотою як єдиного канонічного митрополита Київського, що тим самим чинить неканонічним митрополита Київського Московського патріархату. Поза тим, нещодавнє рішення нашого Священного Синоду про титулярне піднесення до Київської кафедри колишнього патріарха Філарета суперечить цьому принципові, порушуючи численні вселенські і загальні Святі Канони, оскільки призначає другого митрополита Київського (хоч і колишнього патріарха), який не був обраний у цій новій якості на соборі, що призначив Вас як єдиного Київського митрополита. Відтепер Ваш єпископський престол розділений у собі: “Усяке царство, що розділилося в собі, спустошиться” (Мф. 12, 25; Мк. 3, 24; Лк. 11, 17).
Але окрім цього навіть до неминучого Слова Господа додаю численні вселенські канони, які виступають проти цього згубного рішення:
Правило 2 Другого Вселенського собору у Константинополі (381 р.), яке забороняє іншому єпископові захоплювати ваше кафедральне місто; Правило 20 Трульського Вселенського Собору у Константинополі (691 р.), що підтверджує попереднє; Апостольське Правило 34, найбільше порушене, і численні інші, про які я згадую у піклуванні про Святий Синод нашої дорогої Церкви України.
Нагадую моїм дорогим братам у єпископстві, що згідно з православним канонічним правом не може існувати двох єпископів на одній канонічній території. Все це порушує такі священні канони: Апостольські правила 25, 39, 55 і 82; Правило 15 Першого Вселенського собору в Нікеї; Правила 5, 13, 20, 24 і 26 Четвертого Вселенського собору в Халкидоні; Правило 17 Шостого Вселенського собору (Трульського); Правила 4, 11, 12, 14, 17 і 21 Сьомого Вселенського (Другого Нікейського) собору; Правила 1, 2, 13 і 17 Двократного Константинопольського собору; Правила 24 і 25 Антіохійського Помісного собору; Правила 3, 7 і 8 Гангрського Помісного собору; Правило 57 Лаодикійського Помісного собору; Правила 6, 7, 26, 33, 43, 64 і 82 Карфагенського Помісного собору; Правило 9 Неокесарійського Помісного собору; Правило 15 Анкирського Помісного собору. Оскільки Ваш авторитет Предстоятеля і єдиного очільника Київського престолу сьогодні публічно заперечив колишній патріарх Філарет (Денисенко), Апостольське Правило 38 дає Вам право управління кафедральним містом, як дотепер це здійснював Ваш попередник.
Але наслідки цих рішень є дуже шкідливими для нової Української Церкви.
1) В очах усіх інших Православних Церков Київським престолом завжди керує Патріарх Філарет, а не той, кого ми всі обирали.
2) Послання, яке наша Церква дає спільноті Церков-сестер і особливо тим, хто все ще вагається чи визнати нову автокефалію, є таке: сам новий київський митрополит (Ваше Блаженство) визнає, що може бути на той же престол другий – і чому не третій ієрарх? Підтримуючи на Вашому Київському престолі канонічний і пастирський авторитет колишнього предстоятеля як патріарха і митрополита, Ви виправдовуєте претензії на цю ж титулатуру митрополита Московського патріархату. Цей аргумент уже використовують служби зовнішніх зв’язків Московського патріархату.
3) Зрештою, Ви прив′язуєте Вашу нову функцію першості у новій Автокефальній Церкві, якої добрий український народ так довго сподівався, до наслідування минулого – як Патріарх Філарет завжди був єдиним справжнім очільником, так ці дії дозволяють думати, що він вірить у це і надалі. Цей останній сюжет сьогодні поширюється передусім у західних ЗМІ і декларує невизначене майбутнє для нашої Церкви, яка може самозруйнуватися у новому розколі.
4) З еклезіологічної точки зору не існує різниці між функцією предстоятеля і управлінням його кафедральним містом: саме місто за давніми канонами дає або визнає першість свого ієрарха: правило 3 Другого Вселенського собору в Константинополі (381 р.); правило 28 Четвертого Вселенського собору в Халкидоні (451 ). Православна Церква не розділяє функцій предстоятелів і єпископів міст, для яких вони були обрані та висвячені. Новому очільникові необхідно взяти на себе обидві, бо вони виходять саме від нього, а не навпаки. Оскільки Ви були обрані київським митрополитом, Вас зобов′язує предстоятельство. Але воно не може бути штучно відірваним від свого престолу як сьогодні, всупереч усім канонам. Якщо є потреба в допомозі, Ви можете призначити хоч десяток вікарних єпископів, але Ви залишаєтеся єдиним єпископом Богохранимого і благословенного міста Києва.
Патріарх Філарет повинен був відійти і еклезіологічна практика на основі догматики полягає у застосуванні згаданих вище канонів: нагадаємо, що на Другому Вселенському соборі у Константинополі 381 р., пам’ять якого ми святкуємо за синаксарем сьогодні, був призначений патріарх св. Григорій Константинопольський. Після його відставки і заміни Святим Нектарієм, архієпископ Григорій повертається до Назіансу (де він був колись єпископом-помічником свого батька), і бере на себе все єпископське служіння, але ніколи не використовує титулу “константинопольського патріарха у відставці” або “експатріарха Константинополя”, який би бентежив Церкву. Так само, міг чинити, маючи підтримку великої частини Церкви, святий Фотій Великий, який поки жив святий Ігнатій Константинопольський, ніколи не використовував титулу ні чинного ні експатріарха Константинопольського. Ще показовішим є прецедент святого Сави Сербського, засновника Сербської Церкви: як і Патріарх Філарет з Київського престолу, святий Сава (1219-1234) добровільно пішов зі свого престолу, щоб передати його своєму наступникові, якого й призначив – святому Арсенію I (1234-1264). Святий Сава залишив не тільки всю єпископську діяльність, але й свою рідну Сербію, щоб не бентежити присутністю свого наступника.
Інша болісна юридична практика у пам’яті Константинопольського Патріархату – це вчинені під тиском Османської влади примусові зміщення багатьох вселенських патріархів, які згодом могли бути переобрані і знову позбавлені свого патріаршого статусу. У жоден період тривалої історії усунені патріархи не змушували наступників себе визнавати – найчастіше простими монахами вони ішли на гору Афон, іноді навіть анонімно. Перший патріарх в Османській імперії Геннадій Схолярій був константинопольським патріархом тричі у 1454-1456, 1462-1463; 1464-1465. У часи, коли вже не був патріархом, він ніколи не намагався нав’язати себе наступникові.
Увесь світ визнає визначальну роль, яку колишній патріарх Філарет зіграв у здобутті нової автокефалії. Можна було б сподіватися, що колишній патріарх піде на спокій без будь-якої участі в житті нової церкви, із наданням одного храму поза столицею, щоб міг служити Божественну Літургію, або, як для святого Григорія Константинопольського – із наданням віддаленої від столиці єпископської кафедри, або, зрештою, що він відійде як святий Сава зі смиренням у монастир, залишаючись у безмовності, щоб залишити вільне слово своєму наступникові. Але нічого такого не сталося. Саме цього, що було б його канонічним і еклезіологічним обов’язком, не зробив нинішній експатріарх Філарет. І наслідки його інтерпретації рішень Синоду від 5 лютого 2019 року дуже шкодять новій Церкві України.
Ваше Блаженство, у підсумку додаю ще один – чи не найбезперечніший серед згаданих у листі, прецедент, оскільки це безпосередньо стосується видатного попередника Вашого Блаженства – Святого Петра Могили (21 грудня 1596 – 11 січня 1647). Петро Могила був обраний і висвячений на Київську митрополію 7 травня 1633 р. так як і Ви сьогодні, за повною згодою константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, замість свого попередника митрополита Київського Ісаї Копинського, якого з відомих причин не підтримав польський король, і який виступив проти св. Петра Могили. Але, щоб не спричинити неспокою в Українській Церкві, яку до того не визнавала Польська держава, колишній київський митрополит відійшов до монастиря. Колишній Київський Предстоятель (як повинен був вчинити і патріарх Філарет) відмовився від Київської кафедри заради більшого блага нової канонічності Київської митрополії, що постала у новому статусі екзархату Вселенського Престолу. Це, Ваше Блаженство, безперечний приклад, оскільки вписаний в історію як українського народу, так і його Помісної Церкви, яка є неподільною!
Ваш смиренний брат у єпископстві,
+Митрополит Корсунський Михаїл
Вівторок, 4 червня (22 травня за юліанським календарем) 2019 р.
День вшанування святих Отців Другого Вселенського Собору в Константинополі 381 р. Добровільний відхід до Назіансу святого Григорія Константинопольського
