Томос про автокефалію Православної Церкви України, крім того, що є дуже важливим церковним документом, також є прекрасним прикладом візантійської традиції в написанні офіційних документів.
Матеріали та відкриття, втрачені століттями, відроджувались на Афоні і використовувались для його написання. Єромонах Лукас із Ксенофонтського монастиря на Афоні, який художньо виконав і оформив документ – Томос про автокефалію Православної Церкви України, – є агіографом та одним із головних охоронців агіографічної традиції Афону.
Він поспілкувався з Orthodoxtimes, повідомляє Духовний фронт України.
– Які технічні особливості Томосу автокефалії Православної Церкви України?
– Пергамент – це матеріал для написання Томосу, як це було у випадку з імператорською сигілією. Виготовляється із спеціально підготовлених шкір тварин. Відповідно, текст був написаний індійським чорнилом. Усі патріархальні та імператорські сигілії завжди були написані спеціальним каліграфічним шрифтом, який має певні особливості щодо каліграфії того часу і практикувався спеціально навченими майстрами. Я довго вивчав такі документи, тому мені вже був знайомий цей стиль письма, коли Патріарх Варфоломій писав Томос. На оформлення документів нам пішло кілька днів, всього чотири. На написання тексту було відведено більше часу, ніж на створення документа.
– Як ви вирішили зайнятися агіографією та як дізналися ці давні візантійські традиції агіографії та каліграфії?
– У дитинстві я відвідав монастир Ксенофонт. Оскільки я малював з юних років, старійшина Олексій заохочував мене займатися агіографією, зокрема кольорами агіографії. Коли мені було 16 років, я почав заглиблюватися в агіографію. Отже, мені був 21 рік, коли я приїхав на Афон постійно проживати, і я вже мав певні знання з агіографії та міг писати переносні ікони. На той час візантійська традиція в агіографії зникла з гори Афон, тому ми з деякими агіографами намагалися її відродити протягом 50-х та 60-х років з точки зору стилю та використовуваних матеріалів.
Від старших отців я дізнався різні забуті рецепти створення кольорів. Проте я намагався використовувати будь-яку інформацію, яку знайшов у старих книгах з агіографії. Ось так я навчився користуватися деякими техніками виготовлення кольорів, що ведуть своє походження від візантійської агіографії. Для більшої інформації я подивився на старі ікони і зрозумів, що техніка позолоти в них сильно відрізняється від тієї, що використовується сучасними агіографами. Я шукав і знаходив старі рецепти, я багато практикувався і зіпсував багато ікон, поки не навчився правильно наносити тонке покриття золота, як це передбачає візантійська традиція.
– Які унікальні риси агіографії на Афоні?
– До 50-х років більшість агіографів на Афоні віддавали перевагу натуралістичному мистецтву. Те, що ми називаємо назаретським мистецтвом. Однак візантійське мистецтво зацікавлене не в зображенні реалізму, а в передачі духовного повідомлення за кожною подією. Цей вид мистецтва не цікавиться натуралістичними персонажами. Воно зацікавлене в тому, щоб побачити духовне тло через ці предмети.
Спадщина великого агіографа Мануеля Панселіноса (13 – 14 століття) займає домінуюче становище на Афоні. Це точка відліку для сучасних агіографів. Це стиль, якого я дотримуюсь. Є також інші чудові вчителі цієї традиції, такі як Діонісій Фурнський (1670 – після 1744), який написав книгу з агіографії, що збирає деякі техніки, Феофан Грек (близько 1340 – 1410) та багато інших.
– Чи викладають візантійську агіографію сьогодні на Афоні? Ви ділитесь своїми знаннями?
– Агіографія – курс, який викладають в Афонській академії. Ми приймаємо деяких іноземних агіографів, або ченців, або мирян, які просять вивчити деякі наші техніки. Вони залишаються з нами кілька днів, щоб побачити особливі особливості та дізнатись деякі секрети. Вони їх бачать і вчаться, а потім застосовують у своїй роботі.
– Чи є великий інтерес до придбання візантійських ікон, виготовлених на Афоні?
– Багато хто дуже цікавиться іконами, написаними отцями на Афоні. Однак ми теж є ченцями і маємо свої обов’язки. Наші духовні обов’язки – молитва, служби.
