Православна Церква в Лівані дуже приязна до всіх паломників-християн, незалежно від того, чи це католики, чи православні.
Про це в інтерв’ю Релігійній правді розповіла українська монахиня Альфонса Карапата, яка кілька років прожила у Лівані.
“Хочу відверто сказати, що антіохійським монахам вдалося зламати всі мої стереотипи, які я набула в православних монастирях пострадянського простору. Зокрема, в Москві, в Білорусі та й зрештою в Україні”, – каже сестра Альфонса.
Вона пояснила, що під час перебування у Лівані намагалася якомога більше спілкуватися з пересічними християнами, чернецтвом, єпископами та патріархами різних Церков.
“З цього досвіду хотіла б сформулювати основний висновок: християни Лівану, незважаючи на конфесійну ідентичність, неймовірно гостинні. Вони звикли жити одне з одним і підставляти плече”, – сказала монахиня, додавши, що йдеться не про показову порядність, чемність чи толерантність, а про внутрішнє вміння довіряти іншому, незалежно православний він чи католик.
У цьому контексті вона навела ще один приклад, поки що немислимий для українського контексту.
“Уявіть собі один будинок, і в ньому розташовані два монастирі, один – католицький, інший – православний. Я приїхала до католицького монастиря, й ієромонах, якого я знала, каже: слухай, ходімо на вечірню до православних братів і я тебе познайомлю з їхнім старцем. Ми були на вечірні, потім підійшли за благословенням до старця. У його голосі було стільки… тиші. Напевно, це так виражається відсутність будь-якої агресії…”, – поділилася сестра Альфонса.
Вона пошкодувала, що нормальна практика для монахів Близького Сходу поки що залишається викликом для українського монашого середовища: “Це як небо на землі, есхатологічна дійсність, до якої нам ще доведеться йти і йти”.
А взагалі тут досить “демократичне” ставлення, каже монахиня. Конфесія прописана в паспорті, але часто люди ходять до тої церкви, яка до них є територіально найближчою.
“У містечку, де я жила, поруч була Маронітська, Мелхітська, Ассирійська та Вірменська церкви, а також три східно-католицькі монастирі. У хорі при храмі отців-редемптористів регентом є мароніт, хористами – халдеї, сирійці-католики, мелхіти і православні. Все це виглядає скандально для українського контексту, але не для Лівану. Загалом свята святкують усі разом. Наприклад, Різдво 25 грудня святкують усі Церкви, окрім Вірменської, яка зберегла давню традицію святкування Різдва і Богоявлення в один день, 6 січня”, – розповіла вона.
“Думаю, що для християнської України є важливим досвід Лівану, а саме досвід отакої міжконфесійної взаємодії. Ліванці вміють знайти здоровий баланс, вміють не боятися приймати «іншого», дискутувати з ним, прислухатися. Будування мурів, підозра до іншого – це не наше майбутнє, а минуле, яке сьогодні потрібно активно виправляти, якщо ми хочемо рости і розвиватися. А ліванці вміють іншого прийняти-обійняти і не стають від того меншими”, – наголосила сестра Альфонса.
