У Православній Церкві України не лише поділяють скорботу українських греко-католиків через страждання і втрати, які їм довелося пережити внаслідок радянських репресій. Маючи власний історичний досвід перенесення гонінь від вороже налаштованої політичної влади, ми добре розуміємо біль наших братів. Про це йдеться в заяві ПЦУ до 75-ліття проведення так званого Львівського собору 1946 року, який ліквідував УГКЦ.
«І православна, і католицька традиції передбачають участь у соборах єпископату, а також кліриків і мирян, вільне вирішення на них питань. На березень 1946 р. єпископи УГКЦ, які після Другої світової війни опинились на підконтрольній СРСР території, були ув’язнені, духовенство і громади були піддані державному терору. Численні документи засвідчують, що всі ключові питання були вирішені керівними особами державної та компартійної влади СРСР до проведення так званого собору, і сам він був лише способом оголошення цих рішень», – йдеться в заяві.
Як зазначають в ПЦУ, підступно використавши ідеї єднання з Православ’ям, які у першій половині ХХ століття об’єктивно мали місце серед частини духовенства і мирян українських греко-католиків, сталінський режим у 1946 році з політичною метою організував псевдособор. Ця подія була використана як формальна підстава для злочинної заборони існування УГКЦ в межах Радянського Союзу, подальших репресій проти єпископату, духовенства і вірних цієї Церкви.
В заяві також йдеться, що Православна Церква в Україні у радянський час також не раз зазнавала на собі подібні методи владного тиску. Тому в Православній Церкві України не лише поділяють скорботу українських греко-католиків через ті страждання і втрати, які їм довелося пережити внаслідок радянських репресій.
У ПЦУ вважають, що українським православним і греко-католикам варто виявляти мудрість і стриманість, робити висновки з подій минулого, не піддаватися на провокації та намагання розпалювати ворожнечу.