Все більше й більше українців стикаються з проблемою емоційного вигорання, спустошення, виснаження, з втратою мотивації і відчуттям постійної втоми. Такий психологічний стан – наслідок розладу, ослаблення духовних сил, особливо посилений в час важких випробувань війною.
Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній радить, як врятуватися від вигорання, яке є однією із згубних пристрастей.
«Вигорання» – це сучасна назва давно виокремленої святими отцями згубної пристрасті духовної недбалості чи безнадійності (словʼянською мовою – унинія), яка виявляється в пригніченості, почутті знесилення, збайдужінні, зневірі, печалі, нехоті до будь-якої справи. Її називають однією з головних смертельних пристрастей, бо вона вбиває прагнення до життя, до боротьби, вона є бездіяльністю у справі спасіння.
Згубні симптоми «вигорання» відображаються в усіх сферах життя: під час виконання професійних обов’язків, у стосунках в родині, у відносинах з друзями, знайомими, у ставленні до самого себе. Люди почуваються безпорадними, знесиленими, не бачать просвіту у безвиході всіх проблем буденності. Ні до чого доброго такий стан не призведе, потрібно з нього вибиратися, бо сам собою він не зникає. Аби зрозуміти, як – прочитайте кілька цих порад.
1. Знайдіть хоча би хвилинку для Бога
Почніть з малого, хоча би на хвилинку відкрийте своє серце Богові, помоліться, зверніться до Нього як до люблячого Батька, надійного Друга, найкращого Лікаря. Дух зневіри буде вам перешкоджати це робити, але зробіть зусилля, і та «хвилинка для Бога» вам повернеться сторицею – благодатною силою, оазою спокою і умиротворення у вашому серці. Ви відчуєте, що не самі, вам стане легше.
2. Через усвідомлення своєї слабкості навчіться отримувати силу
Це можна зробити, поділившись своїми проблемами і печалями з Господом. Не будьте гордими, впевнено самостійними, егоїстичними – віднайдіть внутрішню силу через усвідомлення своєї недосконалості, слабкості, через смирення. Довіртесь Богові і поділіться з Ним тим, що вас турбує. Якщо вас переслідує страх – довірте його Богові, і вам стане спокійніше. Якщо зазнали втрати – поділіться тугою з Господом, і Він відповість вам теплими спогадами, часточкою добра. Якщо ви надмірно тривожитесь – Він знає, як вас заспокоїти, врівноважити. Навчіться усім ділитися з Богом, віддавати Йому свою скорботу.
3. Моліться
У людей, які страждають на пристрасть печалі, молитва розсіяна, поспішна, «зім’ята» і нерівна. Під час моління виникають помисли про різні термінові справи, турботи, потреби, хочеться скоріше завершити молитву. Робіть над собою зусилля, регулярно вправляючись у справжній молитві, в якій поєднуються і слово, і серце, і розум. Цим ви тренуєте свою силу волі, поступово звільняєте її з полону духу печалі, зневіри й лінощів.
4. Знайдіть те, що вас наповнює, дарує втіху
Якщо є те, що вас спустошує, то точно є те, що діє зворотно, наповнює ваш духовний світ чимось хорошим. Знайдіть це. Можливо, це цікава книжка, новий фільм, виставка чи майстер-клас. Можливо, це поїздка до рідних чи зустріч з друзями. Можливо, це плетіння маскувальних сіток, збирання допомоги переселенцям чи донат на ЗСУ. Можливо, це просто вихідний день і хороший сон або наведення ладу в давно захаращеній шафі… Робіть це. Дух зневіри завжди наганяє лінощі і небажання щось робити, але боріться з ним, визначте собі коротенький план дій і не кидайте його, поки не виконаєте.
5. Зосередьтесь на тому, що ви можете контролювати
Дуже важко в час війни побороти почуття власного безсилля, неможливості негайно вплинути на ситуацію, завершити і присікти все зло одразу, раз і назавжди. Людина не може контролювати все. Тому важливо зосередитися на тому, що ми можемо контролювати, на що можемо впливати – і робити це – корисне, доступне й необхідне – кожен на своєму місці. Не буває неважливої праці, неважливої людини, неважливого вчинку. Все в цьому світі має свою вагу і свої наслідки. Тому робіть своє, унікальне й важливе, вкладайте кожен свою лепту в нашу спільну перемогу над ворогом – і вона неодмінно настане. У свій, Богом визначений час.
Бо: «Усьому свій час, і час усякій речі під небом: час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене; час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; час плакати, і час сміятися… час обіймати, і час ухилятися від обіймів; час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати; час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити; час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру» (Еккл. 3: 1 – . Якщо хтось має нині свій час зневіри і духовного спустошення, то обов’язково прийде і час віри, надії, душевного піднесення і радості!
