Славні і всехвальні першоверховні апостоли, яких ми з вами сьогодні вшановуємо, є прикладом того, що кожна людина не є ідеальною та схильна робити помилки, піддаватися тимчасовим страхам і сумнівам.
Однак, лише ввіривши своє життя Господу та отримавши Його благодатну допомогу, ми зможемо подолати всі спокуси і пройти тернистою дорогою на шляху до спасіння, пишуть в ПЦУ.
Апостоли Петро і Павло іменуються першоверховними не тому, що комусь з них було дано особливу владу над іншими апостолами, а тому, що вони найбільше серед інших потрудилися у проповіді Євангелія. Вони найбільше послужили – тому і найбільше прославлені. Але слава ця – не та, якою зазвичай прославляють світських володарів, а походить від глибокого смирення, готовності всього себе віддавати служінню Істині, а також від вміння визнавати свої помилки і гріхи, розкаюватись і виправлятися.
Апостол Петро отримав особливий урок смирення, коли впав у спокусу і зрікся Христа, причому тричі. А Павло свій урок смирення мав через початок свого життя, як і сам він свідчить. Бо він не був серед тих, кого Христос найменував апостолами і на кого зійшов Дух Святий у день П’ятидесятниці. Він в той час, за його власним словом, «жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її i перевершував у юдействі багатьох ровесників моїх у роді моєму, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань» (Гал. 1: 13 – 14). Однак Спаситель, бачачи його ревність, хоча і нерозумну, але щиру, явився майбутньому апостолу по дорозі в Дамаск і відкрив йому пізнання істини. Від цього моменту ревний фарисей і гонитель Савл (таке ім՚я апостол Павло носив до свого навернення) став ще більш ревним і незламним проповідником Євангелія, таємничо навченим Євангелію Самим Христом.
Після свого навернення Павло став одним з найбільших проповідників, здійснив чотири місіонерські подорожі, став засновником багатьох місцевих Церков і автором 14 Послань, які є частиною Нового Завіту. Апостол Петро теж залишив Церкві два послання, які називаються соборними – бо не мають конкретного адресата серед осіб або місцевих Церков, як це характерно для послань апостола Павла.
Обидва апостоли мученицьки завершили своє земне життя, а нинішній день спільного їхнього вшанування історично встановлений як спогад про їхню страту в Римі в часи царювання імператора Нерона. За Переданням, апостола Петра було розіп’ято на хресті, однак вниз головою, бо він казав, що не достойний померти так, як помер Сам Спаситель. Апостола Павла, який мав за походженням своїм права римського громадянина, не розіп’яли, а стратили через відсічення голови мечем.
