Львів’янин Андрій Микуш – отець-диякон ПЦУ і водночас лікар-хірург – був серед тих медиків, які надаючи допомогу пацієнтам, самі занедужали на коронавірус.
Про це повідомляє сайт Духовна велич Львова.
Андрій Микуш
Сьогодні він відновлюється після хвороби і погодився ексклюзивно розповісти свою історію – як вдається поєднувати дияконське служіння і медицину, чому з молитвою лікування діє краще і як не втратити віру та надію в умовах випробувань пандемією.
– Отче-дияконе, знаю, що Ви нещодавно перехворіли на COVID-19, як вдалося перенести цю хворобу?
– Працюючи із пацієнтами з COVID-19, ти свідомо наражаєш не тільки себе, але й всю свою родину на інфікування даним вірусом. Досить багато медиків є зараз, які в тій чи іншій формі перехворіли чи є хворими на коронавірусну інфекцію, але нажаль і зростає частка тих медичних працівників, які загинули від даної хвороби . Я також захворів даною патологією, лікувався вдома, допомагала мені в цьому дружина, яка також є лікарем. Окрім загальновідомих ускладнень, які виникають при коронавірусній інфекції(пневмонія, різного роду тромботичні ураження інших органів та ін.), має місце астено-депресивний синдром, який в тій чи іншій мірі обтяжує протікання основної хвороби, а також окремі його симптоми залишаються на тривалий час навіть після одужання. Тому в моєму випадку дуже відчувалася молитовна підтримка з боку своєї родини, а також священнослужителів з якими співслужу у академічному храмі св. Іоана Золотоустого ПЦУ; отримував дзвінки із підтримкою від своїх друзів та колег-медиків. І саме така духовна підтримка давала сили в боротьбі з важкою інфекцією і врешті решт одужати. Тому будучи хворим, поряд із традиційним медикаментозним лікуванням та самоізоляцією, Господь за молитвами своїх близьких людей дав сили мені побороти дану недугу. Як сказано у Святому Письмі: ,,Коли за нас Бог, то хто проти нас?’’(Рим.8:31).
– Уже майже півроку як Ви є отцем-дияконом і водночас із цим служінням поєднуєте роботу медика. Як це вдається?
– Час минає швидко і безумовно, щосуботи і неділі я стараюся бути у храмі, за винятком тих днів, коли маю чергування у лікарні. Звісно поєднувати важко, але з Богом немає нічого неможливого. Водночас у церкві, під час молитви, я духовно черпаю сили і наснагу для подальшого здійснення лікування пацієнтів.
– Зараз часто можна почути зі ЗМІ і від деяких високопосадовців, що “Церква – розсадник вірусу”, що думаєте про це?
– Господь послав нам випробування цією пандемією, з подібним людство стикалось близько століття тому. Тут треба мати правильне розуміння віри у Бога, дослухатися до рекомендацій як лікарів так і представників духовної влади, які спільно напрацювали правильну поведінку християнина під час цієї пошесті. Дійсно, необхідно уникати масового скупчення людей. Тобто не лише у храмі, але й будь-де. Ігнорувати рекомендації лікарів – це не лише неправильно, але є по-суті гріхом стосовно ближніх. Моя позиція полягає у тому, що слід дотримуватись цих рекомендацій, які виробили МОЗ і Церква. За цих умов з однієї сторони ми можемо не наражати себе на інфікування, а з іншої- хай і не в повній мірі, але забезпечувати свої духовні потреби. Звісно, мені боляче, неприємно і обурливо чути, коли кажуть, що основна причина поширення захворювання це відвідування храмів, звичайно, що це не так.
– Зараз все частіше у суспільстві зростає агресія, втома, подекуди туга і депресія, що допомагає особисто Вам такі стани долати і щоб Ви порадили як священнослужитель?
– Якщо говорити про депресію, то це поняття слід розділити на два аспекти: одне, яке використовується у психіатрії для позначення захворювання, але у звичайному житті ми це слово вживаємо як означення апатії, відсутності настрою. Щодо першого випадку – звісно цей стан потребує спеціалізованого лікування, яким займаються психіатри і психоневрологи, а звичайну апатію, смуток можна подолати зовсім іншими засобами, хоча прикласти не менше часу та зусиль. Якщо людина віруюча, ходить до Церкви, щиро молиться, приймає Священні Таїнства, то у неї апатія, наприклад, виникає вкрай рідко і то має короткочасний характер. Тому один із кроків подолання цього, це спілкування з Богом. Бувають випадки, коли людина, працюючи, не отримує достатньо задоволення, як душевного, так і матеріального. У такому випадку, допомагають зміна форм праці, робота над собою, фізична активність. Це допомагає людині у тому, щоб не падати духом, і попереджувати прогресування отих негативних емоцій, які можуть призвести до психічних розладів. Тому комплексний підхід: Церква, праця, відпочинок, сімейний затишок долають сумний настрій. Звісно, це у часи пандемії складно, але немає нічого неможливого. Завершуючи нашу розмову, хочу наостанок ще раз закликати людей не ставитись легковажно до проблеми поширення коронавірусної інфекції, яка в наші державі і зокрема на Львівщині з кожним днем набуває негативної динаміки і може призвести до катастрофічної ситуації не лише в самій системі охорони здоров’я, а й в державі в цілому. Всім скептикам і людям, які з тих чи інших причин втратили довіру в правдивість подання інформації в нашій державі та вважають, що даної проблеми не існує або її перебільшують, або має місце ,,всесвітня змова’’, пропоную хоча б на пару днів на волонтерських засадах прийти в стаціонар на допомогу медикам тепер вже нажаль будь-якої лікарні і відчути на собі атмосферу цієї ,,паралельної реальності’’, де кожна санітарочка, медсестра, лікар, працюючи зазвичай цілодобово в спеку у практично герметичному комбінзоні за принизливо смішну зарплатню як ніколи раніше наражаючи себе на смертельну небезпеку, допомагають важким пацієнтам в боротьбі коронавірусною інфекцією, частка яких щодня нажаль збільшується. Лише суворе дотримання правил поведінки в теперішній час, розроблених ВООЗ та українським МОЗ, а також грамотної і адекватно поданої інформації про проблему COVID-19 через усі можливі і доступні для населення ЗМІ, ми можемо виробити таку модель і культуру поведінки в час пандемії, яка б дозволила не лише зупинити зростання захворювання на коронавірусну інфекцію, а й істотно її зменшити. На найближчий період часу нам слід по можливості відносно безпечно навчитись співіснувати з такою небезпечною і підступною недугою як COVID-19.
Розмовляла: Оксана Бабенко, фото надані співрозмовником
