Працюючи з фондами ЦДІАУ у Львові, які відносяться до періоду діяльності митрополита Андрея Шептицького, Юстин Бойко, синкел у справах монашества у Львівській архієпархії УГКЦ, натрапив на документ, який вартий особливої уваги дослідників спадщини греко-католицького митрополита, повідомляє “Релігія в Україні” з посиланням на ГалІнформ.
Зберігається він у фонді №201, опис 5, справа 38. Його повна назва у архівному каталозі звучить так: “Звернення митрополита Шептицького Андрея до народу, написане на випадок його смерті або ув’язнення, про призначення Сліпого Йосифа своїм наступником. Чернетки” (далі “Заповіт”, – авт.). Документ датується 1940 роком. Очевидно, що він так і ніколи не був опублікований, але дуже чітко віддзеркалює тогочасні настрої самого митрополита Андрея.
На підставі таємних домовленостей між гітлерівською Німеччиною і Радянським Союзом (так званого Пакту Молотова-Ріббентропа), що були підписані 23 серпня 1939 року у Москві, 17 вересня того ж року Червона Армія вторглась на територію Польщі. А вже 22 вересня 1939 року польський генерал Лянгнер, перебуваючи у повному оточені, був змушений підписати “Протокол про передачу Львова військам радянським”.
Митрополит повідомляє духовенству і вірним, що 22 грудня 1939 року у свято Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії він висвятив на єпископа-помічника з правом наслідства о. Йосифа Сліпого. При цьому він перелічує усіх, хто був свідками цього, а також зазначає, що все це було зроблено з благословення Апостольського Престолу, і що до Риму були переслані відповідні документи. Митрополит також подає причину, через яку не може оприлюднити факт єпископської хіротонії о. Йосифа Сліпого: “Ми у Львові заховували посвячення Преосв[ященного – ред.]. Йосифа в тайні приготовуючися на переслідування зі сторони уряду СССР, який по нашій думці нехибно скорше або пізніше розгромить нашу Церкву. В часах такого переслідування, як те ми його очікуємо може бути для добра Церкви річею конечною, щоби гонителі не знали хто є зверхником єпархії”.
Наступним кроком митрополит Андрей переходить до характеристики особи свого наступника, якого описує з найкращої сторони.
І врешті остання частина “Заповіту” митрополита Андрея є найбільш цікавою. Як відомо, справа єдності Церкви була для нього головною ціллю життя. Він про неї говорить чи не у кожному своєму посланні. Українську Греко-Католицьку Церкву він бачив як апостола святої справи “З’єдинення Церкви на Великій Україні і в Росії”. Тому, пишучи свій “Заповіт” і бачачи незворотність переслідування Церкви радянським режимом, він з надією спробує заглянути у майбутнє:
“Маю сильну надію, що Всевишній двигне нашу Церкву, наше духовенство і нарід, і дасть нам часи мирного і свобідного розвою христ[иянського]. католицького церковного й народного життя.
Я пересвідчений, що з благодати Ісуса Христа Бога через наші жертви і все, що ми потерпіли, спасе тепер єще нез’єдинених наших братів. Між ними є на жаль таке множество неохрещених дітей, що виховуються без пізнання Бога і тільки нещасних жертв безбожницкої пропаганди. Вони вернуть до віри і до єдности катол[ицької]. Церкви і наша Церков пошириться на цілу Україну і на цілу Росію.
Я тих часів певно не дожию, але Преосв[ященний]. Йосиф приміняється у цілому житті у душпастирській своїй праці до прикладу Христа Спасителя, який життя віддав за спасення людей, поведе заступи Апостолів, який Бог нам дасть до довершення великого діла з’єдинення Церков”.
Текст заповіту можна прочитати на ГалІнформ.
