Громадське публікує частину тексту промови:
«Зима минула» для схизми та розділення. «Дощ скінчився та канув» для еклезіастичної ізоляції. Квітка єдності «з’являється на землі» та «приходить час» для славної Святої Київської митрополії отримати свою еклезіастичну незалежність.
Щодо історичних обставин, згадуючи нашого попередника Діонісія IV (саме при ньому у 1687 році Київська митрополія була підпорядкована Москві — ред.), Екуменістичний Патріархат дозволив рукопокладання митрополита Київського патріархом Московським, втім ніколи не визнавав його канонічної юрисдикції щодо підпорядкування російському патріархату.
Як свідчать архівні джерела та події, що відбувалися, ті, що були у минулому, та теперішні, йдеться не лише про те, що віряни Києва коли-небудь вважали себе частиною Церкви Москви. Вже від 1325 року (тоді була заснована кафедра митрополита у Москві, до того вона була у місті Владимир — ред.), коли митрополія Києва була тимчасово передана Москві, віряни в Києві прагнули еклезіастичної незалежності — це бажання не зникло протягом століть і перетворилося на «потужне та непереборне бажання їхньої душі».
Саме тому перша конституція України (Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика — ред.), яка з’явилася у 1710 році, зазначила, що «Православна Церква України має залишатися під святим апостольським престолом у Константинополі».
Отже, враховуючи беззаперечні та непохитні історичні свідчення, ми звичайно взяли до уваги постійні запити дарувати автокефалію і в частині ієрархії, і в питанні статусу (Церкви — ред).
Сьогодні розпочинається нова сторінка в історії України. Константинопольська церква, яка таким саме способом дарувала еклезіастичний статус автокефалії всім новим заснованим церквам, сьогодні дарує її вам.
Сьогодні, офіційно та канонічно, ви стаєте 15-ю церквою у благословенному хорі автокефальних церков.
