Немає у світі жодної безгрішної людини. Свідомо чи несвідомо – ми всі грішимо. Але не всі визнають свої гріхи, власні помилки, не всі прагнуть змінитися, покаятись, вибачитись та виправитись – і саме в цьому криється найбільша небезпека.
Про це розмірковує Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній.
Він пояснює, що таке смертні гріхи й чим небезпечні гріхи нерозкаяні.
“В тому, що часто люди прагнуть виправдати свій гріх, применшити його, приховати, перекласти вину на інших чи списати на певний збіг обставин, аби не нести відповідальність – бо так їм здається легше. Але це хибне уявлення.
Такі маніпуляції, як зауважує святитель Іоан Золотоустий, є навіть більшим злом за сам вчинений гріх, бо не присікають, а лише розпалюють ненаситність і заразність гріха. Відпиратися від вчиненого гріха – значить відкидати правду, замість смиренності зрощувати гординю, одну згубну помилку прикривати іншою, піддаватися ще більшій залежності та душевній хворобливості.
Слово «гріх» у перекладі з грецької буквально означає «невлучення в ціль, промах, помилка». Як людина може зробити щось правильно, досягти доброї мети, якщо раз за разом буде «промахуватись та помилятися»? Життєві нещастя людини походять саме від гріха, бо гріх і є тим хибним проявом людських можливостей, який не відповідає меті існування людини, суперечить її призначенню як творіння Божого.
Тому, аби «влучити в ціль», аби «виправити помилку», потрібно спочатку її побачити і визнати, усвідомивши власну гріховність. Як можна захиститися від небезпеки, коли не будеш думати про загрозу? Як можна вилікуватись від хвороби, коли не усвідомиш, що захворів та потребуєш лікування? Так і з гріхом: відпираючись від вчиненого гріха, не визнаючи власних помилок – будеш лише нагромаджувати гріхів все більше і більше, страждаючи від цієї непосильної ноші.
Як цю ношу полегшити? Духовно зцілитися, а для цього – побачити й усвідомити власну гріховність, свою неправоту, захотіти її виправити і спонукати себе відкинути гріх, перемінити своє життя.
Всі віруючі люди бояться вчинити гріх смертний чи непрощений. А чи знаєте ви, що смертні гріхи, за тлумаченням святих отців Церкви, це не якісь конкретні злодіяння, а загалом гріхи нерозкаяні: «Гріх до смерті – коли люди, грішачи, не у виправленні перебувають… У таких немає Господа Бога, якщо не смиряться і не протверезяться від свого гріхопадіння. Треба їм спочатку приступити до Бога й зі смиренним серцем просити прощення гріха цього, а не марнославствувати діяннями неправедними» (5-те правило Сьомого Вселенського Собору). Тож виправляйтеся, доки маєте час: не відпирайтеся від вчинених вами гріхів, не нагромаджуйте їх, а кайтеся і спасайте свою душу!” – пояснює Предстоятель ПЦУ.
