Відомий вчений-релігієзнавець Віктор Єленський визначив десятку найважливіших подій релігійного життя минулого десятиліття. Про це Віктор Єленський написав на своїй сторінці в Facеbook.
Він зазначає: «Оскільки залишилося чотири тижні до кінця не лише року, але й другого десятиліття 21 століття, пропоную свій варіант десяти найбільш значущих релігійних подій декади, розташованих не за значущістю, а, радше, хронологічно.
1. Арабська весна, що розпочалася як світський рух проти зловживання владою, за людські права та справедливий розподіл матеріальних благ і охопила 17 країн, швидко стала «Ісламською весною». І справа не в тому, що мечеті, ісламські богослови і клірики відіграли в цьому русі вагому роль. І навіть не в тому, що іслам зв’язав між собою розрізнені класові, професійні й культурні страти. Просто у регіоні, охопленому Арабської весною, не було і не існує ідейного конкурента, який би міг бодай наблизитися за впливовістю і масштабами до ісламу.
2. Посилення релігійних переслідувань і порушень релігійних свобод у світі. Якщо в середині нульових було 40 країн, де фіксувався високий і дуже високий рівень релігійних обмежень , то в середині 2010-х – понад п’ятдесят. До компанії найбільш брутальних порушників релігійної свободи громіздко вломилася ще й Росія, де у тюрмах знаходяться десятки в’язнів сумління, віруючі отримують колосальні терміни (12, 15, 16 і навіть 19 років), місіонерська діяльність дозволена лише РПЦ, а репресивні практики поширені на окуповані території.
3. Зречення Папи Бенедикта XVI (2013) – третє за всю історію Католицької Церкви і перше за останні 600 років. Відмовившись від папського престолу «у зв’язку погіршенням здоров’я», Йосиф Ратцингер наразі вже побив всі вікові рекорди – так довго не жив жоден Папа до нього. Подія збурила мільйони католиків по всьому світі, які вважали папство місією, а не рутинною роботою, з якою можна піти, подавши заяву про звільнення.
4. Обрання Папою Хорхе Бергольйо (2013) – першого єзуїта, першого латиноамериканця, першого представника Південної півкулі і першого Франциска на чолі Католицької Церкви. Це обрання стало символом невпинного зміщення Католицької Церкви на глобальний Південь, а для Аргентини стало предметом такої ж гордості, як танго і тріумф національної збірної на Чемпіонатах світу з футболу 1978 і 1986 років.
5. Заборона цілою низкою європейських країн носіння у публічних місцях одягу, який закриває обличчя. Першою це зробила Франція (2014), де заборона торкнулася приблизно 2 тисяч мусульманок, які виходили у світ в нікабах. Упродовж десятиліття до Франції приєдналися Австрія, Бельгія, Болгарія, Данія, Німеччина, Італія та Іспанія. Враховуючи, що 2014 р. Європейський Суд з прав людини не побачив у цьому порушення прав людини, перелік країн, які вдаються до таких заборон, збільшуватиметься. І йдеться, як ми розуміємо, не тільки і не стільки про безпеку.
6. Святий і Великий Собор Православної Церкви на Криті (2016), який мав зібрати Православну Повноту вперше, по суті справи, з VIII століття. Собор, замислу про який щонайменше 150 років, відбувся далеко не так, як замислювався, виявив глибокі, незліченні й системні проблеми Православ’я, але все ж відбувся.
7. Коли світ відзначав 500-ліття Реформації (2017), чисельність протестантів у Китаї перевищила 60 мільйонів. За цим показником країна обігнала Нігерію і стала другою у світі після США. Поширення протестантизму в Китаї стає, попри політику властей, настільки бурхливим, що деякі дослідники обіцяють світові «синоїзацію» не лише протестантизму, а й цілого християнства вже до кінця біжучого століття.
8. Постання і падіння Ісламської держави, яка від проголошення всесвітнього халіфату у червні 2014-го і до розгрому головних сил у 2019-му примушувала світ здригатися від злочинів проти людяності вчинені ім’ям релігії. Масові страти мирного населення, терор, застосування хімічної зброї, ґвалтування, наркоторгівля і работоргівля, знищення культурної спадщини, системні грабунки і всеосяжне насильство – все це коїлося у другому десятилітті 21 століття і виправдовувалося Святим Письмом мусульман.
9. Перетворення Святої Софії на мечеть (2019). Воно сигналізувало світові не лише про рішучість турецької правлячої верстви здійснювати політику неоосманізму, але й про відмову від світськості, яку жорстко втілював у життя Кемаль Ататюрк і про перемогу ісламського шляху, з якого цей видатний реформатор назавжди, як здавалося, повернув свою країну.
10. І, як кажуть англійці, last but not least – визнання автокефалії Православної Церкви України (2019). Визнання, яке зняло тавро «безблагодатних розкольників» з мільйонів українців, відбулося попри справді безпрецедентний спротив з боку російської дипломатії, спецслужб, хакерів, пропаганди і всіх гілок влади та збагатило Повноту Православ’я 15-ю Помісною церквою. Це визначна подія релігійного життя, хоча (а може й тому що) Washington Post, Spiegel, The Gardian, La Stampa, Figaro, The New York Times, Gazeta Wyborcza, El Pais та багато інших світових видань писали про це як про велику геополітичну перемогу України.
Звісно, багато подій у десятку не увійшли. Це стосується як процесів (наприклад, міграційного або пандемії ковіду, котра справила і справлятиме вплив на релігійне життя), так і подій, особливо наукового й культурного вимірів (як-от, серіалу «Молодий Папа»). Тож сміливо пропонуйте свою десятку.
