Рік тому православні віряни в селі Морозівка Київської області розділилися на два табори. Одні хочуть ходити до РПЦ в Україні, інші — до Православної церкви України. Вони намагалися поділити сільський храм, сперечалися через ключі до старої церкви та звинувачували одні одних у брехні. Два тижні тому віряни з ПЦУ вирішили будувати власну церкву, але їм заважають прихожани іншої парафії. Поки вони не мають власного приміщення, тому служать у сільському барі. Кореспондентка «Бабеля» поїхала до Морозівки, відвідала служби обох церков і розповідає, чому дві парафії не можуть ужитися в одному селі.
Отець Олексій / Бабель
— Із неділею, отче! — чоловік на велосипеді зупиняється, щоб привітатися з отцем Олексієм.
— Доброго здоров’я, — відповідає той.
Отець Олексій — священник Православної церкви України. Щонеділі о сьомій ранку він виїжджає з передмістя Києва та їде до Морозівки — села за 50 кілометрів від столиці. Йому всього 28 років, але окуляри і чорна ряса роблять його старшим на вигляд.
Семидесятирічна Валентина Солодка чекає на отця Олексія та відчиняє двері свого кафе-бару «Наталі». Він дістає з машини невелику туристичну валізу — у ній ікони, підставка для свічок, кадило, вино і просфори для причастя. Щоб перетворити бар на церкву, столи і стільці у залі розсувають під стіни, лави ставлять посередині в декілька рядів. Вівтаря тут немає, ікони стоять на столах із білими скатертинами. Вікна прикрашають штори з ламбрекенами, стіни — пейзажі лісу в різні пори року.
На сьогоднішній службі — близько пʼятнадцяти людей, переважно літні жінки й чоловіки. Отець Олексій розпочинає богослужіння, приміщення заповнює аромат ладану. Найближче до отця Олексія сідає літня жінка у чорній хустці, одна з півчих. Це Надія Попович — мама військового Дениса Поповича, який загинув у січні 2015 року поблизу Донецького аеропорту. Зазвичай вона ходить до церкви з чоловіком, але сьогодні він на роботі.
Раніше Надія ходила до храму на окраїні Морозівки та співала в церковному хорі, але рік тому посварилася з його настоятелем — отцем Миколаєм. Той, за її словами, відмовився відслужити панахиду на могилі Дениса напередодні його сорокаріччя. «Він як розкричиться — яка панахида, вони братовбивці, це братовбивча війна!» Разом із Надією був її чоловік і троє онуків. «Він вхватив лопату, діти злякалися, чоловік підскочив і схватив його за груди. Я до батюшки: простіть, бо чоловік негідно себе повів, — згадує вона. — Для мене це було страхом, з тих пір я перестала туди ходить».
Церква в Морозівці / Бабель
Отець Миколай
Біля бару, що розташований у центрі Морозівки, чути дзвони з церкви на краю села — храму Успіння Божої Матері. На яскраво-синіх куполах виблискують золоті зірки. Церкву збудували 15 років тому на пожертви прихожан. Значну суму дала й Валентина, яка тепер теж розчарувалася в РПЦвУ.
На службу до отця Миколая сходяться літні жінки, кілька чоловіків і маленька дівчинка. Усього близько пʼятнадцяти людей, як і на службі отця Олексія.
— Господи, помилуууууй, гооооосподи, поооомиииилуй… — повільно заводить хор.
Стіни храму пофарбовані в жовто-блакитний, ікони на стінах укриті вишитими рушниками. Килими під ногами викладені так, що закривають майже всю підлогу. Люди купують свічки і тихо заходять усередину. «У церкві — зв’язок тільки з Богом», — попереджає оголошення із закресленим мобільним телефоном. Поруч — пам’ятка про нечисту силу та «истинно правильное крестное знамение». Отець Миколай служить церковнослов’янською мовою, прославляючи митрополитів РПЦ в Україні — Антонія і Онуфрія. Люди стоять мовчки, літня жінка нахилилася вперед і тримається за спину.
Отець Миколай / Бабель
Отцю Миколаю близько 40 років. Він працює священником 15 років, останні три — у Морозівці. Тут він замінив попереднього священника — отця Віктора, коли місцеві виступили проти нього через великі побори. Отець Миколай швидко подружився з жителями і став місцевим авторитетом. Наприкінці 2018 року його обрали депутатом Баришівської селищної ради. Майже одразу після виборів він запропонував прихожанам перейти до нової церкви — Православної церкви України.
Перехід у ПЦУ і покаяння
У січні 2019 року в сільську церкву набилося біля сотні людей. Отець Миколай організував голосування і спитав у вірян, чи хочуть вони перейти в іншу парафію. «Він мене питав: “Надіє Леонідівно, ви за яку віру?” Я кажу, що за Православну церкву України, тільки за українську. До того я в московську ходила, бо іншої в нас не було», — згадує Надія Попович, яка теж була на зібранні. Прихожани майже одноголосно підтримали перехід у ПЦУ, проти була лише одна жінка. Отець Миколай отримав документи про перехід і разом із митрополитами ПЦУ поїхав святкувати в ресторан.
Морозівська церква пробула в ПЦУ всього пів року. Отець Миколай стверджує, що після переходу до храму стало ходити менше людей, а деякі просили повернутися назад до РПЦвУ. «Дачники київські перестали ходити. Потім у нас померла півча, а перед тим сказала, щоб у храм ПЦУ її не заносили», — каже священник. Улітку 2019-го він знову зібрав парафіян. «Я спитав: або сюди заходить ПЦУ, і я їду звідси, або я залишаюся — і тут буде УПЦ. Майже одноголосно всі сказали, що за УПЦ», — каже він. Отець Миколай поїхав до Києво-Печерської лаври, став на коліна перед Антонієм, покаявся і повернувся в УПЦ МП. Уже зараз він зізнається, що ніколи не хотів переходити до ПЦУ, але зробив це на прохання вірян. «Тоді [після того, як Україна отримала Томос і створила ПЦУ] така політична ситуація була, по телевізору нагнітали, і багато хто переходив», — каже він.
Отець Миколай / Бабель
Віряни, які ходять до отця Олексія, інакше пам’ятають ті події. Надія Попович каже, що на голосуванні про повернення до РПЦвУ було багато немісцевих, а отець Миколай обманув людей. «Не стояло питання — за ПЦУ чи за РПЦвУ. Питання було: “Я чи будете без мене?” І всі почали кричати, щоб батюшка лишився», — каже жінка. Вона переконана, що все це — хитрий план митрополитів із лаври. Ті нібито приїжджали до отця Миколая одразу після переходу в ПЦУ, зачинилися з ним у церкві та кілька годин про щось говорили. Пізніше Надія помітила, що отець Миколай під час богослужінь згадує митрополитів не ПЦУ, а УПЦ МП. «Усе це було, щоб опозорити Православну церкву України і владику Епіфанія», — вважає жінка.
Церква
Майже рік дві парафії в Морозівці воювали за одну церкву. Отець Миколай проводить там свої служби, живе в хатині поряд, доглядає за територією й собакою Чапіком і не пускає отця Олексія. І не пустить, кажуть прихожани ПЦУ, — храм і земля належать громаді, а Миколай добре товаришує з селищною старостою. Отець Олексій довгий час служив на вулиці під церквою, але з приходом холодів його пустила до своєї хати місцева жителька Галина Карпюк. На Різдво парафіяни ПЦУ перебралися до бару її тітки Валентини. «Найбільша кімната в хаті — 40 квадратів, ми вже не поміщалися», — каже отець Олексій. На свята до нього приходять близько 70 людей.
Отець Олексій просив пустити його до старої церківки, що стоїть поряд із храмом. Раніше вона була головною в селі, але зараз це підсобне приміщення. Хрест із неї зняли, вітальні слова над головним входом зафарбували, а всередині зберігають ікони, рушники та іншу церковну атрибутику. «Ми були готові туди зайти, хай тимчасово. Навели б порядок, зробили б невеличкий ремонт», — розповідає отець Олексій. Отець Миколай пообіцяв подумати, але його прихожани були одностайні — вірним ПЦУ ключів не давати. «Люди були проти. Сказали: “Ви сюди їх пустите, вони нам не дадуть життя. І вам не дадуть, бо тут поряд живете”», — переказує він.
Церква в Морозівці / Бабель
Отець Миколай переконує, що конфлікт між двома парафіями виник не через нього, а через вірян з ПЦУ. Ті нібито розпускають про нього плітки по всьому селу. «Вони поливали брудом і мене, і своїх односельчан, — каже священник. — Ці ж люди конфліктують зі школою, з маршрутчиками. Попович дуже хизується, що вона — матір героя, пускає сльози і включає актрису». Священник каже, що жінка вигадала історію про те, що він назвав її сина «братовбивцею» й відмовився служити панахиду. Отець Миколай стверджує, що доказів немає: «Хто ще чув ті слова? Вам будь-хто в селі скаже, що пані Надія бреше». У відповідь Надія Попович та інші парафіяни ПЦУ називають брехуном отця Миколая. «Про таких кажуть — як ступне, так і брехне. Я на нього не ображаюся, але він селу добра не несе», — говорить Надія.
Нова церква ПЦУ
Щоб більше не сваритися, парафіяни Православної церкви України вирішили будувати свою церкву. Місцевий підприємець, який володіє землею в центрі села, дозволив громаді будуватися на його території. Зараз там пустир і смітник, а зовсім поруч стоїть недобудований будинок культури. Він мав стати головним розважальним центром Морозівки, але останні років десять служить прихистком для місцевих алкоголіків і наркоманів, розповідає Галина Карпюк. Нещодавно парафіяни ПЦУ прибрали територію, заклали перший камінь майбутнього храму і встановили дерев’яний хрест. Благословити будівництво з Києва приїхав митрополит Олександр Драбинко, під час служби його охороняли кількадесят хлопців із «Правого сектора» та «С14». «Якби не вони, ми б той хрест не поставили», — говорять вірянки ПЦУ. Того дня на освячення прийшов і отець Миколай зі своїми прихожанами — але не як священник, а як депутат селищної ради. «Я там був, щоб подивитися на їхні документи — чи мають вони право там будуватися», — пояснює він.
Отець Миколай / Бабель
Отець Олексій намагається не зважати на отця Миколая. Він хоче збудувати в Морозівці сучасну церкву — просту, без дорогого оздоблення та вівтаря. Священник дозволяє людям сидіти під час служби, а жінкам — не покривати голову. Щоб зацікавити молодь, планує відкрити при храмі спортивну секцію.
Парафіянам подобається, що отець Олексій служить українською мовою — бо її, на відміну від церковнослов’янської, усі розуміють. Після проповіді про любов і відкрите серце він починає найважливішу частину служби — причастя. Священник руками вкладає просфори, змочені у вині, до рота всім своїм парафіянам. «На першій нашій службі причастилася лише одна людина, — каже він. — Я вам дякую, що тепер це роблять усі. Ви навчилися приймати Бога». Наостанок жінки вирішують заспівати ще одну пісню.
— Давай «На горбочку?» — пропонує Надія.
— Ну давай!
Усі сміються й заводять українську пісню, підглядаючи слова в листочках.
— Тут на горбочку, в зеленім віночку
— Маленька церковка стоїть,
— На мові чудовій, моїй українській
— Молитва до Бога звучить.
