Десятинну церкву освятили 12 травня 996 року. Вона стала першим кам’яним християнським храмом у Київській Русі, пише Газета.ua.
Спорудження церкви Пресвятої Богородиці розпочалося на території Київського дитинця за рік після офіційного прийняття християнства князем Володимиром Великим. Володар пообіцяв виділяти на утримання церкви десяту частину своїх прибутків, звідки й пішла усталена назва.
“Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, – писав Нестор Літописець, – він, увійшовши до неї, помолився Богу, говорячи: “Господи Боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад свій, і зроби, щоб те, що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, могли пізнати тебе, істинного бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій, на честь матері, яка породила тебе, і приснодіви Марії Богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради Пречистої Богородиці”.
Десятинна церква у 1911 році. Автор: Gudshon and Gubchevsky
Храм був хрестовокупольним у візантійській традиції. Вже на початку XI ст. постраждав від великої пожежі. Згодом його відбудували, повторно освятили та оздобили мозаїками, фресками, різьбленими плитами. Ікони, хрести та церковний інвентар привозили із візантійського Корсуня, або ж Херсонеса, неподалік сучасного Севастополя. При храмові відкрили першу на Русі школу. Саме тут розташовувалася князівська усипальниця князя Володимира та його дружини Анни Візантійської, згодом до церкви перенеслий й прах княгині Ольги, пізніше – князя Ізяслава Ярославича.
Церкву розграбували 1169 року при нападі на Київ Володимиро-Суздальського князя Андрія Боголюбського. Згодом, 1203-го, її розорив князь Рюрик Ростиславич, який боровся за київський престол. Остаточно церква була зруйнована під час облоги міста монголо-татарами хана Батия. За літописом, завалилася під вагою киян, які шукали у ній порятунку.
Директор Інституту афонської спадщини в Україні Сергій Шумило вважає, що в історії України недооцінюють роль візантійської принцеси Анни у поширенні християнства на Русі.
Вірменка за походженням, пожертувала своєю долею та залишила багату Батьківщину – Візантійську імперію, переїхавши до невідомої світу “варварської” та ще мало розвиненої країни, щоб утвердити її у християнстві.
“Саме вона підказувала чоловікові, де й які храми треба будувати, як здійснювати церковні, культурні та просвітницькі акції. Поки Володимир був зайнятий військовими походами і державними справами, Анна займалась питаннями поширення християнства на Русі та розбудови Церкви”, – розповів історик.
