Він мав би стати боксером, як його батько. Проте – став священнослужителем, бо мріяв про це з дитинства. Історію військового капелана ігумена Діонісія розповідає ПЦУ на сторінці в Facebook.
Переломний момент у його житті настав після Революції Гідності, коли священник Діонісій, настоятель Свято-Вознесенської парафії у м. Дружківка, що неподалік Слов’янська, потрапив у полон до сепаратистів. «Як священник я маю прощати, Всевишній прощав. Простити – мабуть, простив, а забути важко, – розповідає ігумен Діонісій. – Я чудом залишився живим, коли українські війська звільнили північну частину Донбасу». З того часу життя священника змінилося – він став волонтером і капеланом на фронті.
Вже вісім років ігумен Діонісій розбудовує Українську Церкву на Донбасі. Він переконаний, що під час війни з Росією, яка триває вже сьомий рік, для нього відсиджуватися в тилу було би гріхом. Тому для нього капеланство стало «синівським обов’язком, який можна віддати Батьківщині». В полоні він навчився дивитися в очі страху, а на передовій та в шпиталі – дарувати захисникам віру та надію, попри біль і страждання. Тому капелан завжди намагається бути поруч із ними, а також підтримувати їх відвертою розмовою та щирою молитвою. Отець Діонісій переконаний, що Господь дарує сили кожному пережити труднощі, важливо вірити в Нього і любити…
Далеко навсібіч від невеликого храму лунає особливий звук, закликаючи усіх охочих до спільної молитви. Так звучать дзвони, які капелан власноруч зробив із газових балонів – з турботою про своїх парафіян. Священник розповідає, що йому служити легко, коли є люди, які цього потребують. За його словами, до маленького будиночка в Дружківці, що на вулиці Пушкіна, приходять ті люди, які люблять Україну і хочуть молитися до Бога своєю рідною мовою.
Священнослужитель докладає великих зусиль, щоб побудувати й новий храм. «Я думаю, що тут буде в майбутньому гарний православний український храм», – з вірою і впевненістю запевняє священник Діонісій.
Капелан твердо переконаний, що Україна неодмінно переможе: «Для мене Україна – це я, це мої рідні, це моя земля. Це все моє життя, – каже о. Діонісій і додає – Просто я знаю, що ми вистоїмо і переможемо”.
