Отець Михайло Сукмановський – військовий капелан і директор БФ “Милосердний самарянин для дітей з особливими потребами” – започаткував на Львівщині проєкт соціального підприємництва для дітей з особливими потребами. Про це розповідає Еспресо. Захід.
Два поні, один кінь, вісім кіз, три страуси, дві собаки, два коти і 25 овець – це все про господарство, яке утримує благодійний фонд “Милосердний самарянин для дітей з особливими потребами” у с. Підгір’я Золочівського району на Львівщині.
Уся ця хвостата компанія буде розважати і вчити працювати дітей із особливими потребами, якими опікується фонд, на спеціальній педагогічній фермі уже з наступного року. Заснував її місцевий священник. Діти з особливими потребами зможуть проходити сюди для реабілітації.
Отець Михайло Сукмановський – військовий капелан і директор БФ “Милосердний самарянин для дітей з особливими потребами”. Так сталося, що вони з дружиною Оксаною за один рік втратили батьків. “На душі була пустка. Вдалося її заповнити, коли вирішили займатися підтримкою дітей з особливими потребами. Життя занадто коротке, щоб думати лише про себе. Так із 2012-го й стартувала наша спільнота, яка опікується 60 дітьми з особливими потребами у Золочеві. В основному це діти із синдромом Дауна, ДЦП, аутизмом. Разом ми їздимо на море, на екскурсії, до театру, в дельфінарій, цирк, ходимо на піцу”, – каже отець Михайло.
В якийсь момент отець дійшов висновку, що в житті цих родин має бути щось ще, адже діти виростають і адаптуватися в нашому суспільстві їм непросто. Ідея соціального підприємництва, коли люди з обмеженнями можуть виконувати нехитру працю й заробляти на свої потреби самі – не нова, але життєздатна. Священник вирішив спробувати створити щось подібне і йому вдалося! Його проект підтримали іноземні інвестори, й педагогічна ферма вже побудована. Пішло на це вісім місяців.
“Я знав, якщо це буде корисна ініціатива, то обов’язково знайдуться гроші на неї. Бог пошле у відповідний час. Так і сталося. Наш проєкт став можливим завдяки співфінансуванню урядом Люксембургу. Педагогічна ферма – саме в такому форматі працюватиме це міні-господарство. Усе тут відбувається за стандартами ЄС – згідно з умовами ґранту. А ще завдяки підтримці меценатки з великим серцем Коллет Хартвіч”, – ділиться о. Михайло.
Даємо вудку, а не рибу
Що відбувається з дітьми з особливостями, коли вони виростають? А тут як кому пощастить. Якщо живі батьки, їхні потреби ще забезпечені, якщо батьків немає, то одна історія сумніша від іншої. Отець Михайло хоче дати шанс цим дітям знайти себе в дорослому віці завдяки соціальному підприємництву. Технологія виготовлення сиру – нескладна, збирання урожаю яблук теж, роботу пасічника теж можна опанувати під мудрою опікою наставника. Більше того, пані Оксана, дружина отця Михайла, вже побувала на навчанні сироварів у Києві й готова навчати цьому підопічних фонду. Тут уже роблять кілька видів овечих сирів.
“Ми не чекаємо, що держава дасть нам все. Ми можемо заробляти на себе самі. У наших планах не просто вийти на нуль, а й отримувати прибутки і скеровувати їх на потреби дітей. Хочемо навчити дітей професії, щоб у дорослому віці вони могли заробляти. Так би мовити, дати вудку, а не рибу. Звісно, вони не зможуть всі етапи робіт виконувати самостійно, але під керівництвом наставника можна, наприклад, збирати яблука чи розливати мед у банки і наклеїти на них наліпки. Але підтримка держави нам потрібна хоча б на перших порах, бо не все можемо передбачити самі і з допомогою іноземних спонсорів. Нам потрібні ще реабілітолог, психолог, медик. Було б непогано, якби нас держава хоч у такий спосіб підтримала”, – каже священник.
У новенькому триповерховому будинку площею 600 квадратів навчатимуться і практикуватимуть діти з особливими потребами. Ферма – це плюс ще 350 квадратних метрів, де житимуть тварини.
У підвалі будинку є два технічні приміщення і дві кімнати для визрівання сиру і зберігання готової продукції. В планах – закупити молочну лінію. На першому поверсі – два класи, у яких навчатимуть садівництву і сироварінню разом із практичними заняттями, відпочинкова кімната-їдальня й адміністративна кімната. Усі приміщення адаптовані для осіб із ДЦП, синдромом Дауна та аутизмом. На території біля будинку – фруктовий сад, простір для вуликів для занять бджільництвом та іпотерапією, будуть також два ставки для розведення риби.
“Найголовніше те, що діти з особливими потребами, які дорослішають, зможуть тут не лише навчатись, а й випробувати свої зусилля у сироварінні, садівництві, бджільництві й навіть у догляді за тваринами. Можливо, це в майбутньому й посприяє у виборі професії у галузі сільського господарства. Ще важливо акцентувати, що до занять на педагогічній фермі матимуть доступ не лише діти та дорослі особи із особливими потребами, яких об’єднує спільнота “Милосердного самарянина”, а й ті, у кого виникатиме така потреба. Ми відкриті для друзів”, – каже отець Михайло.
Реабілітація для всіх
День на педагогічній фермі починається однаково – дорослі з раннього ранку розходяться по своїх завданнях. Усього тут працює шестеро місцевих селян, щоправда, за невелику оплату. Всі задоволені, бо місцеві мають роботу біля дому, а діти з особливими потребами – реабілітацію і шанси на майбутнє. Один чоловік доглядає коня, інший – овець і кіз. Зранку привозять молоко, з нього треба швидко зробити сир, щоб воно не зіпсувалося. Головний технолог – Оксана Сукмановська, їмость. Вона вчить робити сир з різними додатками – з лавандою, волоськими горіхами, сушеними помідорами. День насичений, тут усі разом працюють і разом відпочивають. У цьому й весь секрет реабілітації.
Два поні, один кінь, вісім кіз, три страуси, дві собаки, два коти і 25 овець уже оселилися на фермі у Підгір’ї. Планують ще докупити одного цапа і кілька нутрій. А поки що дорослі намагаються забезпечити оптимальні умови співжиття для всіх звірів. Адже все не так просто. Наприклад, страусам не можна їсти нашого сіна і соломи, а петрушка для них – то взагалі як отрута. Тому треба дуже пильнувати, щоб страус не відібрав у кози чи коня забороненої їжі.
“Знаєте, реабілітації потребують не лише наші діти з особливими потребами, а й їхні батьки. Багато років вони сидять вдома з дітьми, без відпусток і вихідних, ніде, крім лікарень, вони не бувають, у них щодня одне і те саме у чотирьох стінах. Так само діти. Діти з особливими потребами відчувають себе потрібними, вони так прибиті своєю хворобою, що не можуть говорити самі за себе. У нас вони щасливі, бо відчувають, що до них хтось повернувся нарешті обличчям. Є різні дослідження, що спілкування і догляд за тваринами допомагають у реабілітації хворих дітей. Це прийнято у всьому світі. Нарешті щось таке буде і в нас. Головне у всьому, що ми робимо, – щоб нашим дітям подобалося. Якщо їм все підійде, то ми, дорослі, будемо щасливі”, – переконаний отець Михайло.
Педагогічна ферма остаточно відкриє свої двері для вихованців з нового року, коли закінчать благоустрій території.
