На Рівненщині, у селі Рачині Дубненського району, місцевий храм Свято-Казанської ікони Божої Матері облюбували злодії після того, як громада вирішила вийти з лона Російської Церкви. Обікрали святиню, забравши і церковне майно, й особисті речі священника. Та, певно, кара Божа, змусила схаменутися. Бо майже все через рік самі ж злодії і повернули, повідомляє “Високий Замок”.
Храм Свято-Казанської ікони Божої Матері у селі Рачині на Рівненщині
Цьогоріч храму Свято-Казанської ікони Божої Матері виповнюється 90 літ. Пережила і часи “за Польщі”, і радянське лихоліття. Вперше відкривала свої двері для вірян як Автокефальна Православна Церква, втім, згодом стала російською. Так тривало доти, доки не почалася війна на сході України. Тоді громада вирішила: не хоче, аби святинею керували з Москви. У вересні 2014 року храм перейшов у лоно Української Православної Церкви тоді ще Київського патріархату. Настоятелем церкви став митрофорний протоієрей Володимир Стіньо.
– У нашому храмі зберігалися військові нагороди місцевого жителя Івана Волошина. Він у роки Першої світової війни отримав медаль “За відвагу”, був кавалером трьох орденів Георгіївського хреста, — розповідає отець Володимир. — Після смерті діда Івана родина пожертвувала ці нагороди для церкви. Так вони у нас і зберігалися. А 27 вересня 2014 року, на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста, ми прийшли на Службу Божу й побачили: ордени та медаль зникли.
Разом з нагородами злодії винесли й два напрестольні хрести, наперсний хрест з прикрасами, яким був нагороджений настоятель, дарохранительницю та євхаристичний набір для причастя.
Прихожани були вражені наругою над культовою спорудою. Поки поліція взялася шукати злодіїв, люди вирішили обладнати храм сигналізацією. Підключили тихенько, без розголосу, й до вечора попався новий злодій!
— Вліз у церкву чоловік з Львівщини. Встиг тільки пожертви людські забрати. З тими грошима його й затримали, — розповідає священник.
Парафіяни сподівалися, що так само швидко вдасться знайти й зниклі напередодні речі. Та, виявилося, до попереднього пограбування цей злодій не мав жодного стосунку.
Минув рік. Знову громада стала сходитися на Службу Божу на честь свята Воздвиження. Паламар хотів відчинити бокові двері у церкві, та вони не піддавалися, — наче щось їх стримувало ззовні. Коли вийшли з церкви, побачили пакет. Зазирнули всередину — а там лежали вкрадені хрести та інше церковне начиння!
— Це справжнє диво, — кажуть парафіяни. — Речі, певно, ховали у землі, бо латунь окислилася. Єдине шкода, георгіївські хрести додому не повернулися.
Люди припускають, що злодій встиг продати військові нагороди, а після цього в його родині посипалися лихо за лихом, тому й схаменувся, покаявся… Хоча як все було насправді, доводиться здогадуватись. Бо ж злочинця не впіймали.
