2020 рік видався багатим на події у релігійному житті людей по всьому світу. Чого вартує одна лише пандемія коронавірусу, яка перевела богослужіння в онлайн та забрала життя низки архієреїв. Та й без карантинних баталій у світі Церков і релігій цьогоріч не було коли сумувати.
Релігійна правда зібрала топ-15 важливих подій 2020 року.
1. Коронавірус
Пандемія коронавірусу, яка досягла неабияких масштабів на початку 2020 року, вплинула практично на всі сфери життя людей, в тому числі внесла свої корективи у релігійне життя вірян по всьому світу.
Необхідність дотримуватися карантинних заходів призвела до обмеження кількості вірян на службах та спричинила палкі дискусії на тему причастя. У багатьох релігійних громадах богослужіння перемістилися в онлайн, в офлайні ж цілування ікон було заборонене, а для причастя використовували одноразові ложечки.
Через карантинні обмеження влітку навіть не проводили традиційний Хресний хід з нагоди річниці Хрещення Русі-України.
Втім, не обійшлося без так званого ковід-дисидентства. Низка священнослужителів відкидала існування реальної загрози від коронавірусу або ж називала релігійні таїнства єдиним шансом на спасіння життя. Серед таких було чимало єрархів з РПЦ та РПЦ в Україні (УПЦ МП). Наприклад, намісник Печерської лаври митрополит РПЦвУ Павло Лебідь закликав людей частіше ходити до храмів, причащати дітей та обійматися.
Таке необачливе ставлення призвело до того, що віряни РПЦвУ хворіли цілими парафіями, а найбільшими осередками коронавірусу в Україні стали монастирі РПЦвУ – Києво-Печерська і Почаївська лаври. Там помирали монахи і хворіли студенти духовної семінарії, яких не відпускали додому. Згодом захворів і сам намісник Павло, а з ним і очільник РПЦвУ Онуфрій, після чого риторика єрархів Московської Церкви в України щодо вірусу дещо змінилася.
Незважаючи на карантинні обмеження, які тривали цілий рік, коронавірус не щадив священнослужителів й інших конфесій та Церков. Зокрема, хворобу перенесли митрополити ПЦУ Олександр Драбинко та Симеон, предстоятель Елладської Церкви Єронім та інші.
Декому так і не пощастило одужати. Від ускладнень померли Патріарх Сербської Церкви Іриней, митрополит Чорногорський Сербського Патріархату Амфілохій, єпископ РКЦ в Україні Ян Нємєц, митрополити РПЦ Феофан Ашурков і Ісидор Кириченко, відомий священник РПЦ Дмитро Смирнов, митрополит Болгарського Патріархату Амвросій та інші.
2. Перетворення собору Святої Софії на мечеть
Перетворення на мечеть Святої Софії у Стамбулі, яка майже сто років перебувала у статусі музею, приголомшило увесь християнський світ.
У Туреччині вже не перший рік лунали заяви про такі наміри, тому їх вже давно сприймали як порожні погрози. І коли у травні речник президента Туреччини Реджепа Ердогана натякнув на швидку зміну статусу Айя-Софії, мало хто поставився до цього серйозно.
Але згодом, під час святкування річниці взяття Константинополя 29 травня, Ердоган доручив своїм помічникам вивчити питання про зміну статусу Святої Софії. І вже 10 липня Держрада Туреччини скасувала рішення 1934 року про перетворення собору Святої Софії на музей, а Ердоган підписав відповідний указ та оголосив Айя-Софію мечеттю. 24 липня у Софії відбувся масовий намаз.
AA Photo
Собор Святої Софії має довгу історію та непересічне значення для християн усього світу. Зведений за часів Візантійської імперії, він вважається однією з найбільш визначних пам’яток візантійської культури та архітектури. Тривалий час собор був найбільшим храмом у християнському світі – до зведення собору Святого Петра в Римі.
1453 року Константинополь захопили османи й перетворили собор на мечеть. Він залишався мечеттю кілька століть до того, як засновник нинішньої Туреччини Кемаль Ататюрк зробив його музеєм 1934 року.
Зміна статусу Святої Софії викликала критику не тільки з боку християнських лідерів, зокрема Вселенського Патріарха Варфоломія, Папи Римського Франциска, а й від представників США, країн Євросоюзу та організації ЮНЕСКО, під захистом якої Софія перебуває як пам’ятник всесвітньої культурної спадщини.
На це Ердоган лише заявив, що Анкара не орієнтується на думку інших держав. А наприкінці серпня уряд Туреччини перетворив на мечеть ще й православний храм Хора у Стамбулі.
3. Зустріч в Аммані
Зустріч представників декількох Православних Церков 26 лютого в Аммані, яка була спробою підірвати авторитет Вселенського Патріарха, організованою РПЦ під прикриттям ініціативи Єрусалимського Патріарха, могла б стати подією №1 в релігійній сфері за 2020 рік, якби не пандемія та зміна статусу Святої Софії.
Ще 21 листопада 2019 року Єрусалимський Патріарх Феофіл оголосив про проведення “всеправославного зібрання” з метою обговорення “українського питання”, тобто надання автокефалії Церкві України. Єрарх озвучив цю “ініціативу” одразу після відвідин Москви і зустрічей з Патріархом Кирилом і президентом РФ Володимиром Путіним. Існує припущення, що в обмін на це Москва обіцяла відпустити громадянку Ізраїлю, яку утримували за недоведеним обвинуваченням у зберіганні наркотиків.
Патріарх Феофіл запросив Предстоятелів усіх помісних Церков до Амману, столиці Йорданії (привіт королю!), однак, переважна більшість православних архієреїв очікувано проігнорували запрошення. З патріархів, окрім Феофіла і самого Кирила, на зустріч прибув тільки нині спочилий Патріарх Сербської Церкви Іриней. Також було кілька представників Польської, Чеської та Румунської Православних Церков. Ну, і звичайно очільник РПЦ в Україні (УПЦ МП) Онуфрій, який, до речі, був оформлений у складі делегації РПЦ.
Таким чином “всеправославне зібрання” перетворилося на банальний перепис московських друзів та ще більше наблизило РПЦ до самоізоляції.
4. Визнання ПЦУ з боку Кіпрської Церкви
Однією з найбільш яскравих подій цього року для Української Церкви стало визнання ПЦУ вже четвертою помісною Церквою – Кіпрською.
24 жовтня Глава Кіпрської Церкви Хризостом ІІ під час літургії в монастирі Панагія згадав Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія у диптиху, що фактично означає визнання ПЦУ.
Природно, що це збурило РПЦ, РПЦ в Україні (УПЦ МП) та її адептів. Москва навіть мобілізувала кіпрських богословів та своїх прибічників серед єрархів Кіпрської Церкви, готувала провокації, однак, так нічого і не змогла вдіяти.
Архієпископ Кіпру Хризостом скликав Синод, який 23 листопада підтримав його позицію щодо визнання ПЦУ.
Водночас Синод РПЦ ухвалив припинити поминання архієпископа Хризостома в диптихах та співслужіння з тими ієрархами Кіпрської Церкви, які вступлять в церковне спілкування з представниками ПЦУ.
Архієпископ Хризостом своєю чергою чітко пояснив своїм єпископам-прихильникам Москви: “Якщо ієрарх не поминає предстоятеля – йому не місце в Церкві”. Це послання у першу чергу адресувалося митрополитам Кіккському чи Тамаському, яким загрожує відлучення від Церкви у разі продовження саботажу.
5. Церква і політика
Незважаючи на секуляризацію, у деяких питаннях Церква має співпрацювати з керівництвом держави та отримувати від нього підтримку і допомогу. Так, наприклад, жоден світовий релігійний лідер, як то Вселенський Патріарх чи Папа Римський, не можуть здійснити візит до країни без відповідного запрошення на державному рівні.
І цього року усіх здивував президент Володимир Зеленський, який перші півроку свого президентства ігнорував релігійну ситуацію, пояснюючи це політикою невтручання. Але вже 8 лютого 2020 року президент України відвідав Ватикан, зустрівся з Папою Римським Франциском і запросив того в Україну, зокрема, на Схід, охоплений війною.
Згодом, у березні, Зеленський привітав Вселенського Патріарха з ювілеєм та заявив про готовність зміцнювати відносини.
На продовження цієї дружби 16 жовтня Зеленський прибув на Фанар і запросив Патріарха Варфоломія відвідати Україну у серпні 2021 року з нагоди 30-річчя Незалежності.
Це була вже друга зустріч президента з Варфоломієм. Перша відбулася ще 2019 року у рамках візиту Зеленського до Туреччини та, за даними журналістів, пройшла не дуже гладко.
На цей раз зустріч відбулася більш продуктивно. На підтвердження серйозності намірів 30 листопада Фанар відвідала урядова делегація на чолі з прем’єром Денисом Шмигалем. Голова уряду України взяв участь у патріаршому богослужінні, яке очолив Патріарх Варфоломій, і прочитав Символ Віри.
Під час розмови зі Шмигалем Вселенський Патріарх оголосив, що відвідає Україну з офіційним візитом на День Незалежності України в серпні наступного року, таким чином давши відповідь на попереднє запрошення Зеленського.
На цьому Зеленський не зупинив активне налагодження відносин із Фанаром. 12 грудня на сайті ОП з’явилося офіційне привітання від президента з відкриттям відреставрованої Андріївської церкви, яка є ставропігією (так званим посольством) Вселенського Патріархату в Україні.
Проте далеко не всі в Офісі президента розуміють необхідність підтримки Української Церкви. Так, цієї осені перестав приховувати свої релігійні симпатії до РПЦвУ заступник голови Офісу президента Сергій Трофімов. Високопоставлений чиновник 19 жовтня відкрито прислужував митрополиту Онуфрію іподияконом під час служби у Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі у Феофанії. Пізніше стало відомо, що цього дня Онуфрій обвінчав Трофімова з його нареченою.
Крім того, єрархи ПЦУ почали відкрито говорити про причетність Трофімова до гальмування процесу переходу парафій до ПЦУ.
Ще одним прихильником Московського Патріархату виявився суддя Павло Вовк, голова Окружного адмінсуду Києва, сумно звісного політичними справами. Журналісти “Слідства.інфо” отримали записи розмов, які велися детективами НАБУ у нарадчій кімнаті суду. З них випливає, що після ухвалення рішення, яке заблокувало перейменування УПЦ МП на РПЦвУ, Павло Вовк їздив до очільника РПЦвУ Онуфрія за благословенням.
“Треба записуватись на благословення до Онуфрія. Раз ми добру справу зробили”, – йдеться у записах розмов Павла Вовка.
6. Судові перемоги проти РПЦвУ
Після отримання Томосу стався бум переходів громад до ПЦУ, який цього року уповільнився через активну протидію РПЦвУ, що заручилася підтримкою чиновників, а подекуди і поліції.
Тоді представники РПЦвУ почали тягати у суди представників релігійних громад і чиновників, які займалися питанням їхньої перереєстрації. Втім, зараз стає очевидним, що судова тяганина не завжди йде на користь Московському Патріархату. Адже віряни почали отримувати перемоги у судах, а судові витрати лягають на плечі єпархій УПЦ МП.
Свято-Покровська громада ПЦУ у Новоживотові. Фото священника ПЦУ Ярослава Мацюка
Так відбулося, зокрема, у селі Діловому на Закарпатті, де віряни відстояли право на користування храмом. А у селі Новоживотів на Вінниччині Тульчинська єпархія УПЦ МП програла суди проти громади ПЦУ у всіх інстанціях. Схожа ситуація – ще у двох селах Вінницької області.
Підрахувавши, у яку суму обходяться судова тяганина, священники МП почали гальмувати суди проти громад ПЦУ.
Проте, наголосив Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній, є багато прикладів, коли судді ухвалюють упереджені рішення на користь Московського Патріархату.
Водночас в окупованому Криму ситуація є значно складнішою. Минулого року суд Євпаторії, підконтрольний окупаційній владі, постановив знести храм Пречистого образу Божої Матері “Неопалима Купина”, зведений громадою ПЦУ. Протягом цього року судові пристави неодноразово вимагали від вірян знести храм своїми руками та виписували штрафи за непідкорення.
Храм ПЦУ в Євпаторії
Як зауважив митрополит Епіфаній, подібного не було навіть за часів СРСР: “Такого не було навіть за часів безбожної радянської влади. Вони самі руйнували храми. А ці приймають рішення, щоб ми власними руками зносили храм, який збудували. Це абсурд”.
7. Висвячення на єпископа екзарха Вселенського Патріарха в Україні
Ще однією важливою подією для помісної Української Церкви стало висвячення на єпископа Команського екзарха Вселенського Патріарха в Україні Михайла Аніщенка, яке відбулось 8 листопада у храмі Архангелів Вселенської Патріархії у Стамбулі (древньому Константинополі).
Екзарх Вселенського Патріарха в Україні єпископ Команський Михаїл
Екзарх Михайло Аніщенко – етнічний українець, дитинство провів на Волині, вчився в Афінах, служив для української діаспори в турецькій Анталії. 2019 року його було призначено офіційним представником Вселенського Патріархату в Україні.
Він очолив київську ставропігію і представництво, що розміщується в Андріївській церкві на Подолі.
Теперішнє підвищення сану – це не тільки черговий епізод у кар’єрі молодого ченця, але й ознака виходу міжцерковних стосунків Києва та Константинополя на новий рівень.
“Піднесення екзарха до рівня єпископа – це позитивний дипломатичний жест. Це як заміна тимчасового повіреного у справах на повноцінного посла у міжнародних відносинах. Тобто ознака дружніх відносин. ПЦУ стає справжнім стратегічним партнером Вселенського Патріархату”, – пояснив релігієзнавець Дмитро Горєвой.
Примітно також, що співслужіння єпископа Михайла Предстоятелю ПЦУ, яке відбулося 21 листопада у Михайлівському золотоверхому соборі, розвіяло черговий міф роспропаганди про нібито залежність Української Церкви від Фанару: під час служби екзарх, і як подобає єпископу, стояв праворуч від митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
8. Народна довіра до ПЦУ і Епіфанія
Від початку 2020 року в Україні різні організації проводили опитування громадської думки, й усі вони свідчать про велику довіру українців до помісної Церкви України та її Предстоятеля.
Згідно з даними січневого дослідження, 38,6% жителів України відносять себе до парафіян ПЦУ, очолюваної митрополитом Епіфанієм, а 20,7% – до парафіян РПЦ в Україні (УПЦ МП), очолюваної митрополитом Онуфрієм.
Опитування у лютому показало, що серед трьох найбільших Церков України найкраще ставлення українці мають до ПЦУ – 60,6%. Тоді як УПЦ МП набрала лише 25,7%. Відповідно до митрополита Епіфанія позитивно ставляться 38,4%, а до митрополита Онуфрія – 20,9%. Причому як у Московської Церкви в Україні, так і у її очільника зафіксований негативний баланс довіри, тобто більше тих, хто не довіряє їм.
У квітні оприлюднили дослідження, за даними якого більшість респондентів не згодні, що УПЦ МП є єдиною канонічною Церквою на території України (42,2% проти 13,5%).
У червні людей запитали, кого б вони хотіли бачити очільником об’єднаної Православної Церкви. Більшість українців (60%) не змогли відповісти на це запитання, однак серед тих, хто визначився, впевнену перемогу здобув митрополит Епіфаній.
Крім того, жовтневе дослідження Центру Разумкова засвідчило зростання кількості вірян ПЦУ у 1,5 рази протягом 2020 року (з 20% опитаних православних у 2019 році до 30% цьогоріч).
Ставлення до Томосу про автокефалію Української Церкви лишилося на рівні 2019 року: понад 33% українців підтримують надання Томосу, 17% – не підтримують. Водночас, більшість (53%) опитаних не згодні з тим, що Українська Церква має залишатися частиною Московського Патріархату.
Також українці до кінця року почали більше довіряти митрополиту Епіфанію – 44%. Для порівняння – очільнику УПЦ МП Онуфрію довіряють 32% опитаних. До речі, Вселенський Патріарх Варфоломій має в Україні не менший рівень довіри (32%).
Крім того, митрополит Епіфаній увійшов у топ-100 діячів України. Він посів 22-гу позицію у загальному переліку і першу як найбільший моральний авторитет.
9. Пропаганда на згарищі і війні
Російська Церква в Україні, усвідомлюючи, як стрімко вона втрачає свій вплив після надання Українській Церкві автокефалії, вдавалася до безпідставних обвинувачень у пожежах, у яких від початку року постраждала низка храмів і монастирів УПЦ МП.
У Московському Патріархаті одразу ж заявили про підпали церков проукраїнськими вірянами або радикалами з метою дестабілізації ситуації в країні. Для вірогідності навіть попросили про державну охорону.
Цю агенду просували, незважаючи на провал минулорічної провокації зі спробами підпалів церков у Запоріжжі і Кривому Розі. Тоді СБУ з’ясувала, що палії виявились найманцями “ДНР”. Таким чином в Україні розпалювалася міжконфесійна ворожнеча, щоб пізніше у підпалах звинуватити супротивників РПЦвУ, зокрема вірян ПЦУ.
Схожу схему розпалення ворожнечі намагались провернути і цього року. Хіба що “підпали” за фактом розслідувань були кваліфіковані як пожежі з необреженості.
Єдиний справжній підпал – Свято-Успенського монастиря в Одесі – вчинив колишній послушник, який бажав помститися. Після оприлюднення цього факту обвинувачення якось зійшли нанівець, а в травні в РПЦвУ заявили про припинення “умисних підпалів монастирів та храмів УПЦ”.
Ще однієї витівкою РПЦвУ стало проведення 21 вересня так званого форуму “Люди миру”, завдяки якому Московська Церква намагалася обілити свою репутацію і набути образу “миротворця”. Подія від самого початку була приречена на провал, принаймні тому, що проводилася у Святогірській лаврі, відомій тим, що переховувала бойовиків на початку російсько-української війни на Донбасі, від якої МП тепер взявся “лікувати” українців.
Діяльність форуму висвітлювали тільки проросійські ЗМІ, а участь у ньому брали проросійські діячі, наприклад, журналіст Юрій Молчанов і співак Олег Карамазов.
Ще до проведення форуму секретар РНБО застеріг громадян, що напередодні місцевих виборів спостерігається активізація окремих релігійних структур як інструментів антиукраїнської діяльності.
Адже відомо, якого миру бажає для України Московська Церква – того, де бойовикам мають простити усі їхні звірства, а Україна має підкоритися вимогам озброєних людей на догоду керівництву РФ.
10. Росія: згадка Бога в Конституції і храм-капище ЗС РФ
2020 рік відзначився для церкви сусідньої країни – РПЦ – не тільки поглибленням її самоізоляції від Світового Православ’я, а й зрощенням з державою, збройними силами та все більшою схожістю на порожню обгортку від християнства.
14 червня відбулося освячення так званого “головного храму ЗС РФ”, оздоблення якого із застосуванням військових і язичницьких символів піддалося нищівній критиці як з боку громадськості, так і з боку священнослужителів.
Храм Воскресіння Христового розташований у Підмосков’ї на території виставково-пропагандистського парку “Патріот”. Ініціатором зведення храму був міністр оборони Росії Сергій Шойгу. Настоятелем храму очільник РПЦ Кирило Гундяєв призначив себе самого.
У першу чергу обурення викликали мозаїки храму РПЦ, які вихваляли анексію Криму та участь російських військових у збройних конфліктах, зокрема, в Абхазії та Південній Осетії.
Також громадськість здивували мозаїки із зображенням керівника СРСР Йосипа Сталіна, за часів якого Церква переживала найсильніші гоніння. У Міноборони РФ здивувалися, мовляв, Сталін же і “повернув релігію”, але його зображення все ж прибрали. Замість нього на полотні став красуватися надпис зі слоганом “Піднімемо над Берліном прапор перемоги”.
Водночас язичницькі символи, наприклад, окультна свастика “чорне сонце” на дверях, викликали критику у богословів, а єромонаха РПЦ Іоанна, який назвав храм “язичницьким капищем”, заборонили у служінні.
Паралельно в Росії тривали розмови про внесення до Конституції згадки про Бога. Цю пропозицію озвучив очільник РПЦ Кирило, і це була лише одна з поправок, ініційованих президентом РФ Володимиром Путіним, у першу чергу з метою “обнулення” своїх президентських термінів для законної можливості подальшого перебування при владі.
Попри потужну критику експертів та невдоволення громадськості, 1 липня російська влада організувала “всенародне голосування”, за офіційними результами якого 78,56% висловились за поправки.
Тепер у ст. 671, 2 ч. стверджується, що “Російська Федерація, об’єднана тисячолітньою історією, зберігаючи пам’ять предків, які передали нам ідеали і віру в Бога, а також спадкоємність у розвитку Російської держави, визнає державну єдність, що історично склалася”.
11. Бунти проти РПЦ і Путіна
Перше півріччя 2020 року в Росії спостерігали за переслідуванням силовиками шамана Олександра Габишева, який планував відновити свій похід на Москву з метою вигнати президента РФ Володимира Путіна.
Габишев розпочав свій похід із Якутії до Москви ще у березні 2019 року. Він пояснив це тим, що Путін є породженням темних сил, з яким може впоратися тільки “білий чаклун”. За півроку шаман встиг подолати більше двох тисяч кілометрів та зібрати навколо себе багато однодумців. У вересні спецпризначенці затримали його на кордоні з Іркутською областю і повернули назад до Якутії, де запроторили до психдиспансера.
Офіційних обвинувачень шаману так і не висунули, тому він планував відновити свій похід навесні 2020 року. Втім, на цей раз російські силовики спрацювали на випередження і в травні взяли штурмом будинок Габишева і знову закрили у психлікарні – вже за рішенням суду.
Чоловіка відпустили лише за два місяці під тиском громадськості. Тепер, після примусових “відпусток” до психлікарні, шаман займається здоров’ям і про відновлення походу не повідомляє.
Ще один виступ проти Путіна прилетів, звідки не чекали, – від схиігумена РПЦ отця Сергія Романова, духівника Середньоуральського жіночого монастиря.
Отець Сергій Романов
Схиігумен раніше був відомий як духівник експрокурорки окупованого Криму Наталії Поклонської. Цього року старець став ньюзмейкером через своє радикальне ставлення до карантину під час пандемії коронавірусу. Він записував відеопроповіді і звернення, в яких проклинав керівництво РПЦ за закриття храмів і називав епідемію несправжньою.
Мирський суд присудив схиігумену великі штрафи, а церковний – відлучив його від Церкви.
Старець не знітився і захопив Середньоуральський монастир, виставивши там охорону з вірних йому “казаків”. Паралельно тут розгорталася історія з розслідуванням знущання над дітьми, які жили в монастирі.
Після нетривалого затишшя бунтівний схимонах відновив відеозвернення, в яких називав очільника РПЦ Кирила “лжепатріархом” і “боговідступником”, погрожував Путіну духовною війною та вимагав від нього скласти повноваження президента, оскільки той вже вичерпав свій час.
Довгий час влада не вживала жодних заходів щодо отця Сергія. Штурм монастиря відбувся перед самим Новим роком. Вночі 29 грудня в обитель приїхало кілька десятків співробітників спецслужб при повному спорядженні – в шоломах і з автоматами. Схиігумена затримали, а всі під’їзди і підходи до монастиря перекрили блокпостами.
12. Неспокійна Європа
Восени 2020 року Європу нажахала хвиля терактів, скоєних з релігійних переконань.
У вересні французький сатиричний журнал “Шарлі ебдо” повторно опублікував карикатури на пророка Мухаммеда, які 2015 року призвели до теракту в редакції, під час якого загинули 12 людей. На цей раз жертвою став шкільний вчитель Самюель Паті, який на уроці свободи слова показав учням карикатуру на пророка.
16 жовтня на вчителя напав уродженець Москви чеченського походження, який мав статус біженця. Нападник перерізав Паті шию та відтяв йому голову. Під час затримання терориста застрелили. Також затримали місцевого імама і батька одного з учнів, який був незадоволений уроками Паті.
Інший теракт стався 29 жовтня у Ніцці (Франція). Озброєний ножем нападник убив трьох людей у базиліці Пресвятої Богородиці, вигукуючи “Аллаху Акбар!”. Вбивцею виявився мусульманин із Тунісу.
За кілька днів черговий теракт стався в австрійській столиці Відні. Уночі 2 листопада на вулицях поблизу центральної синагоги і Віденської опери озброєні терористи відкрили стрілянину, поранивши 22 людей і вбивши чотирьох. Один затриманий на місці нападник виявився прибічником “Ісламської держави”.
Папа Римський Франциск висловив своє співчуття католикам Ніцци і засудив теракт у Відні. “Досить насильства! Разом будуймо мир і братерство”, – закликав Папа.
У зв’язку з хвилею терактів головний муфтій України Саїд Ісмагілов закликав українців не переносити конфлікти, які відбуваються у світі на український ґрунт, та не починати боятися мусульман. На його думку, українцям більше треба боятися Росію, ніж представників “Ісламської держави”.
13. Зустріч Папи Римського зі Вселенським Патріархом
Цьогоріч Вселенський Патріарх Варфоломій відвідав Рим з нагоди міжрелігійного заходу, де відбулася його зустріч з Папою Римським Франциском.
Фото: vaticannews.va
20 жовтня релігійній лідери взяли участь в екуменічному молебні за мир, після чого виголосили промови та підписали спільну декларацію із закликом до миру.
За фактом зустрічі Папи і Патріарха не було опубліковано офіційних пресрелізів, однак, релігійні лідери обмінялися теплими посланнями у публічній площині.
Папа Франциск у своєму посланні наголосив на прагненні братерства, яке відчуває під час різних зустрічей з Патріархом Варфоломієм, та зауважив, що обидві Церкви продовжують “прямувати до мети повного сопричастя”.
Патріарх Варфоломій своєю чергою зауважив, що екуменічний діалог між Римо-Католицькою і Православними Церквами веде до мети, яку увінчає довгоочікувана повна єдність. На думку Варфоломія, православні та католики об’єднаються попри заперечення тих, хто або недооцінює цінність богослов’я, або вважає екуменізм утопією.
14. Церкви Білорусі у вирі народних протестів
Не так давно лідер Білорусі налагоджував теплі відносини з Католицькою Церквою, шукаючи шляхи нейтралізації РПЦ, яка має великий вплив на білорусів. Поговорювали навіть про підготовку автокефалії білоруського екзархату РПЦ. Однак цій релігійній дипломатії настав кінець 9 серпня – після чергових виборів президента Білорусі, на яких за офіційними даними більшість голосів нібито отримав Олександр Лукашенко.
Ще до виборів підконтрольні Лукашенкові силовики придушували мітинги опозиції, а після – почали масово затримувати учасників протестів, які відбувались у багатьох містах через фальсифікації на виборах. Затримання супроводжувалися особливою жорстокістю. Протистояння призвели до жертв серед мирного населення.
Католицька Церква одразу підтримала народ. Католицькі храми часто рятували людей від розправи силовиків. А голова білоруських католиків Тадеуш Кондрусевич робив численні звернення про зупинення насильства, за що і поплатився – йому заборонили доступ до Білорусі. Прикордонники просто не пропустили митрополита до країни, коли той повертався з робочої поїздки. Митрополиту тільки зараз дозволили повернутися до Білорусі і тільки завдяки особистому проханню Папи.
Червоний костел у Мінську, де учасники мітингів ховались від розправи силовиків
Натомість у Білоруському екзархаті РПЦ (БПЦ МП) не було такої одностайності. Окремі православні священники і навіть один єпископ підтримали протести. Однак від патріаршого екзарха Білорусі Павла Пономарьова надходили суперечливі сигнали: він почергово засуджував – то народні протести, то насильство з боку силовиків. Зрештою в РПЦ ухвалили рішення замінити непевного Пономарьова етнічним білорусом Веніаміном (Тупеком), який одразу ж закликав білорусів до покаяння та висловив беззаперечну підтримку Лукашенкові.
Для порівняння – поки невизнана Білоруська автокефальна Православна Церква одразу підтримала народ, опублікувавши заклик боронити “свободу свого вибору й майбутнє своєї держави”. А нещодавно наклала анафему на Лукашенка.
За ці кілька місяців невпинної боротьби чимало як католицьких, так і православних священників, які виступили проти диктатора, були заарештовані. Когось вже судили, комусь загрожує смертна кара. Речник БПЦ МП протоієрей Сергій Лєпін, який засуджував насильство, втратив посаду.
У листопаді християни різних конфесій у Білорусі оприлюднили звернення, в якому заявляють про порушення державних законів та Божих заповідей на президентських виборах та вимагають проведення нових – демократичних.
Проте самопроголошений президент не звертає уваги на голос народу, а силовики продовжують кидати за грати людей і затримують навіть за мирні молитовні акції.
До речі, Лукашенко вже не запрошує ґречно Папу Римського у гості, як це було раніше. Тепер він чекає на схвалення цього візиту від очільника РПЦ Кирила.
15. Колапс з нагоди Рош га-Шана
У зв’язку з карантином пересування світом були значно обмежені. Однак нових реалій не сприйняли ортодоксальні євреї, які щороку восени з’їжджаються на святкування юдейського Нового року – Рош га-Шана – до Умані, де розташована могила цадика Нахмана. Цьогоріч святкування припадало на 18-20 вересня.
Ізраїль закликав своїх громадян утриматись від паломництва, втім в українському уряді були не проти традиційних гостей. Очікувався приїзд до 10 тисяч іноземців.
На бездіяльність уряду відреагували керівники Черкас та Умані, які закликали центральну владу не допустити масового паломництва хасидів, щоб не погіршувати епідеміологічну ситуацію у регіоні.
Після низки протестів, петицій і заяв, в тому числі і з боку ізраїльських посадовців, Кабмін ухвалив рішення заборонити в’їзд іноземцям на період від 29 серпня до 28 вересня.
Проте кілька тисяч хасидів встигли заздалегідь приїхати до Умані. Деякі незаконно проривалися через кордон, хтось сподівався обманути прикордонників. Було затримано кілька десятків хасидів. А натовпам тих, хто не повірив у заборону і прилетів літаками, довелося ночувати в аеропортах.
Але справжній колапс утворився на кордоні з Білоруссю. Близько двох тисяч хасидів спробували звідти заїхати в Україну. Більшість із них прибули з Ізраїлю, довірившись чуткам про те, що український кордон з Білоруссю нібито відкритий. Отримавши відмову на проїзд, хасиди лишалися біля КПП, ймовірно, сподіваючись на послаблення заборони.
В Офісі президента тоді заявили, що Білорусь зумисно підігрівала напругу з хасидами. Причини таких дій не озвучувались, проте це сталося саме після виборів президента в Білорусі, які відбулись з фальсифікаціями, та жорстокого придушення масових протестів з боку Лукашенка, дії якого українська влада не підтримала.
Напруга навколо паломництва зростала щодня, в Умані дійшло до сутичок і бійок, а самі хасиди влаштували погром на могилі Рабі Нахмана, зруйнувавши карантинну огорожу, після чого кількох хасидів видворили з України.
Втім обійшлося без значних потрясінь, і вже від 18 вересня напруга почала спадати. Хасиди, які протягом декількох днів чатували на білоруському кордоні, почали повертатися додому. А після 20 вересня почали від’їжджати і ті дві тисячі ортодоксальних вірян, яким все ж вдалося дістатися Умані.
