70 років тому, 1 травня 1951 року, о 21:30 лікарі медичного корпусу в’язниці у Володимирі на Клязьмі констатували смерть отця Климентія — Казимира графа Шептицького, екзарха Російської Греко-Католицької Церкви, архімандрита монахів-студитів, рідного брата митрополита Львівського та Галицького Андрея.
Як розповідає Духовна велич Львова, згідно з офіційним медичним актом, в останні роки життя Климентій страждав від загального артеріосклерозу, гіпертонії, декомпенсованої вади серця і “старечої немічности”. Насправді ж здоров’я архімандрита підірвали жорстокі допити й нелюдські умови життя у неволі. Через ці пережиті знущання Церква вшановує отця Климентія як священномученика.
Отець Климентій Шептицький провів у російській неволі чотири роки, аж до самої смерті. Його ув’язнили в червні 1947 року як духовного лідера Церкви. Брат митрополита Андрея фактично очолив УГКЦ 1945-го після масових арештів серед єпископату й організовував спротив проти ліквідації Церкви. Щоб зупинити його діяльність, сталінський тоталітарний режим вивіз 78-річного старця за тисячі кілометрів від Львова й запроторив у в’язничні мури поволі помирати. Про це інформує видання Локальна історія.
Збереглися і свідчення очевидців про смерть священномученика.
Про процедуру захоронення розповідала Варвара Іванівна Ларіна, колишня працівниця Владимирського централу: «Померлого роздягнули, обгорнули у простирадло, взяли на ноші та винесли на міський цвинтар, що знаходиться поруч в’язниці. Тіло кинули у заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишаючи жодних позначок».
Нагадаємо, Климентій Шептицький замолоду отримав блискучу освіту в найкращих університетах Європи, доктор права Ягеллонського університету у Кракові, адвокат, депутат австрійського парламенту, голова Галицького лісівничого товариства.
Заможний та успішний шляхтич і бажаний гість аристократичних салонів у 1911 раптом покинув манливі перспективи світського життя і 1912 склав монаші обіти, упокоривши себе до безвідмовного служіння братам по монашій обителі.
Ієромонах (1915), ігумен Студитів Свято-Успенської Унівської лаври (з 1926), член Богословського наукового товариства, таємно іменований Митрополитом Андреєм екзархом Московії (1939), архімандрит монахів Студійського уставу (1944), після арешту всіх єпископів на короткий час фактичний керівник УГКЦ (є припущення, що міг бути таємно хіротонізований на єпископа). Заарештований 1947, в часі слідства за звичною методою енкаведистів з одного боку зазнавав знущань і тортур, а з іншого – нікчемних пропозицій спокійного та ситого життя в монашій келії за умови переходу в московське православ’я.
