Наше спільне завдання, зокрема Церкви як матері та вчительки, – лікувати духовні рани українського суспільства, виховувати нову свідомість, яка насправді допомогла б нам збудувати справедливе, здорове суспільство, щоб у ньому хотілося жити, а не покидати його і шукати щастя в чужих державах.
Про це заявив Глава УГКЦ Святослав, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
«Що глибше розумієш церковне життя України, то, з одного боку, виразніше бачиш велич і святість нашого Божого люду, а з іншого – його немічність і грішність. Оскільки моя місія як душпастиря – лікувати рани гріха, то мене завжди засмучують духовні хвороби українського суспільства», – зазначив Отець і Глава УГКЦ.
На його думку, наше суспільство позначене багатьма ранами, які утворилися в процесі історичного розвитку. Це пов’язано з тим, що народ перейшов тяжкі випробування, зокрема заперечення його права на існування. Відтак Блаженніший Святослав виокремив три основні духовні рани українського суспільства.
Першою раною, вважає архиєрей, є те, що «ми не вміємо бути вільними». «Свобода – це великий Божий дар. Але свобода – це також здатність чинити добро. А ми дуже часто трактуємо її як можливість чинити будь-що. Свобода – це певна якість людського духу. Адже можна мати зовнішню свободу від якогось поневолення, ув’язнення, але не мати свободи для того, щоб будувати, правильно використовувати цей Божий дар», – пояснив він.
«Звідси й наша наступна вада – брак розуміння, що свобода завжди пов’язана з відповідальністю. Ми настільки є зрілими в особистому, церковному, громадському житті, наскільки здатні брати на себе відповідальність за свої вчинки, за долю свого народу, за своє майбутнє. Хоча вже дозріваємо. Але часом є ситуації, коли, знову ж таки, десь шпортаємося, падаємо, піднімаємося», – ствердив Отець і Глава УГКЦ.
Ще одна риса, каже Глава Церкви, яка проявляється в умовах незалежної держави, – правовий нігілізм. Тобто ми не шануємо законів, навіть власної держави. Рік пандемії, на переконання Блаженнішого Святослава, дуже виразно це показав. Можливо, це відбувається через те, що багато століть ми не мали власної держави, жили в чужих, хоча й на рідній землі, ті закони були для нас репресивними та опресивними. А коли вже маємо свою державу, якось важко повірити, що вона є нашою.
Предстоятель УГКЦ зазначив, що зі зневагою до закону, який стоїть на сторожі спільного блага, пов’язана дуже глибока суспільна хвороба – корупція. «Корупція – один із способів нищення закону. Нерідко бачимо, як ті самі законотворці є першими корупціонерами, першими порушниками законів, які приймають», – констатував архиєрей.
На його переконання, таких моральних хвороб в українського суспільства немало. Але наше спільне завдання, зокрема й Церкви як матері та вчительки, – лікувати їх, виховувати нову свідомість, яка насправді допомогла б нам збудувати справедливе, здорове суспільство, щоб у ньому хотілося жити, а не покидати його і шукати щастя в чужих державах.
