102 роки тому, 1 січня 1919 року Директорія УНР видала закон про автокефалію Української православної церкви.
Про це нагадує Духовний фронт України.
У законі «Про вищий уряд Української автокефальної православної церкви» було вказано, що верховна церковна влада в Україні позбавляється будь-якої залежності від російського патріарха і переходить до Всеукраїнського церковного собору.
Між соборами справами церкви має займатися незалежний від Всеросійського патріарха Український церковний Синод, який складатиметься із двох єпископів, одного протоієрея, одного священика, одного диякона, одного священика від військового відомства та трьох мирян. До компетенції Святого Синоду належать справи релігії, адміністрації, матеріального постачання, навчання, перевірки та судів.
Цей закон став одним із перших, які Директорія видала після прибуття до Києва. Він мав на меті позбавити українське православ’я впливу РПЦ. Він став серйозним поштовхом для розвитку процесів створення української національної православної церкви і позбавлення її впливу РПЦ, які розпочалися після лютневої революції 1917 року.
Головних противників автокефалії — Київського митрополита Антонія (Храповицького), який замінив розстріляного більшовиками митрополита Володимира (Рождественського), та архієпископа Волинського Євлогія – було заарештовано і вислано до Василіянського монастиря у Галичині.
Усі витрати на утримання урядового складу Автокефальної української церкви брала на себе Державна скарбниця.
Міністр культів та віросповідань в уряді Петлюри Іван Липа розпочав підготовку до нового Всеукраїнського Православного Церковного Собору. Але реалізувати ці плани не вдалося: уже наприкінці січня – на початку лютого 1919 року влада Директорії залишила Київ. Лише в жовтні 1921 року Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви і обрав її митрополитом Василя Липківського.
