Конфлікт між матір’ю загиблого кіборга та місцевим священником Церкви Московського Патріархату розгорівся у селі Морозівка на Київщині. Щоб розібратися у ситуації та захистити рідних героя, сюди їдуть ветерани російсько-української війни, громадські активісти, журналісти, повідомляє 5.ua.
Патріотично налаштованих мешканців села прихильність до Московської Церкви обурює.
Понад п’ятсот років тому запорізькі козаки заснували Село Морозівку, розповідають місцеві. Звідси родом Герой України Юрій Поправка, закатований російськими бойовиками у Слов’янську. Та кіборг Денис Попович, який загинув поблизу Донецького аеропорту під час оборони позиції “Зеніт”.
Після того, як Українська Церква отримала Томос про автокефалію, морозівська громада зібрала підписи за перехід від Московського Патріархату до Православної Церкви України. Рік тому провели збори.
“16 січня відбулось зібрання людей нашого села у церкві. І громада одноголосно проголосувала за те щоб перейти у Православну цервку України. Але отець Миколай документи на реєстрацію не подавав. Ми чекали більше місяця“, — каже мешканець Морозівки Володимир Лисенко.
Навесні процес переходу розпочався. Але вже влітку отець Миколай, попри рішення більшості громади, знов повернувся в лоно Московського Патріархату. Його прихильники пояснюють: із рішенням про перехід до ПЦУ погодилися не всі. Противники Української Церкви перестали відвідувати службу.
“І що так підштовхнуло нас дуже сильно повернуться назад, тут жіночка співала на крилосі, перед смертю, буквально за день чи за два вона покликала нашого батюшку, попросила в нього прощення і сказала що в цю церкву мене не заносьте, там немає божої благодаті”, — розповідає староста церковнох громади МП Ганна Ільяш.
Патріотично налаштованих мешканців Морозівки прихильність до Московської Церкви обурює.
“Кожен день гинуть молоді люди, золотий фонд нашої держави. Як же можна молитися Москві, яка розв’язала цю криваву війну, підло вбиває наших дітей, а їм ще туди данину слать, на патрони не хватає, чи що?!“ — обурений мешканець Морозівки Олександр Григорович.
Тож селяни вирішили знову зібрати підписи, аби зареєструвати власну українську парафію.
“І ми їх назбирали вже більше семисот. По всьому селу ми ходили, збирали. І організували нашу громаду вірян Православної Церкви України“, — каже місцева мешканка Валентина Гуріна.
Активною прихильницею переходу до ПЦУ стала матір кіборга Дениса Поповича. Розповідає: хоч важко було, ходила до московської церкви. Терпець урвався, коли отець Миколай назвав її сина братовбивцею.
Читайте також: Під Києвом РПЦвУ оточила храм озброєними охоронцями кишенькової фірми “Стелс-1”
«Він як розкричався. Ці діти у дверях збилися, поперелякувалися. «Це братовбивча війна, а ви тут ходите!», — згадує мати загиблого «кіборга» Надія Попович.
Отець Миколай у день приїзду нашої знімальної групи терміново поїхав до Києва, тож поспілкуватися з ним не вдалося. А от староста церковної громади свого священника захищає.
«Слово „братовбивця“ це страшне слово. Він такого ніколи в житті не говорив, бо він же сам учасник, він підтримує наших воїнів», — переконана Ганна Ільяш.
Читайте також: В РПЦвУ кажуть, що їхній священник не називав загиблого кіборга “братовбицею”
Та не лише через цей конфлікт частина морозівчан хоче мати в селі Українську Церкву. А ще й через можливість відвідувати службу, яка правиться рідною українською мовою. Саме це відбувається щонеділі і в свята, коли до села приїжджає священник ПЦУ з Києва.
“Я сиділа плакала, як дівчата співали, певчі. Розумію кожне слово українське, як батюшка розказує“, — розповідає Галина Іванівна.
Зараз у селі правлять служби у двох церквах. В сільській, підпорядкованій Московському Патріархату, та в імпровізованій, яку прихистила власниця морозівської кав’ярні.
В українській громаді кажуть: хоч і мають право на стару церкву, адже храм будували всім селом, на споруду не претендують. Натомість планують після реєстрації поставити нову церкву. Родина Дениса Поповича готова віддати для цього земельну ділянку, яку місцева влада має виділити батькам загиблого героя.
“Місце хороше таке, підняте, воно наче горбом таким іде. Як на ньом стоїш, то ти бачиш село все“, — показує Надія Попович.
