Радянський Союз – суцільний простір людських страждань і гонінь на Церкву.
Про це Предстоятель УГКЦ Святослав сказав в інтерв’ю для католицької газети “Кредо” у Казахстані, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Розповідаючи про свої враження від поїздки до Караганди, Патріарх Святослав зазначив, що підпільна УГКЦ у Казахстані пов’язана з постатями єпископа Олександра Хіри та сьогодні уже блаженного о. Олексія Зарицького.
За його словами, і греко-католицький єпископ Олександр, і о. Олексій, ставши в’язнями Карлагу, розпочали служити таким самим, як і вони, в’язням цього страшного табору.
“Їм доводилося служити у латинському обряді. Під час переслідування структури Церкви нищаться, і приналежність до обряду стає відносною. Проте традиції зберігаються ще краще, ніж у період свободи. У підпіллі ми особливо свідомі, що добро потрібно робити людям незалежно від їх національності чи обряду. Владика Олександр Хіра є тим, через кого поширювалося добро на землях Казахстану”, – наголосив Глава УКГЦ.
Блаженніший Святослав зазначив, що Караганда мала важливе значення для всієї катакомбної Церкви. Тут підпільно висвячували єпископів і священників із Західної України, які для служіння роз’їжджалися по всьому Радянському Союзі.
“Україна, Росія, Казахстан, Середня Азія, Сибір, Далекий Схід – це був єдиний простір людських страждань і гонінь на Церкву”, – вважає Предстоятель УГКЦ.
Особливо Блаженніший Святослав відзначив храм Святого Обручника Йосифа в Караганді, в якому греко-католицькі священники в перші роки після свячень мали змогу відкрито служити Літургію у візантійському обряді і у східних ризах.
“Саме тому храм Святого Йосифа був і є надзвичайно важливим для нашої Української Греко-Католицької Церкви. Сьогодні я приїхав сюди, щоб молитися Літургію у храмі, в якому молилися наші священники, мої попередники, в якому молилися наші блаженні священники і єпископи. Я приїхав, щоб молитися біля могили єпископа Олександра Хіри, процес беатифікації якого нещодавно розпочався. Молімося про його успішне завершення”, – закликав він.
Під час розмови Глава УГКЦ поділився особистим спогадом з дитинства: “Родина блаженного Олексія Зарицького товаришувала з моїми бабцею і дідусем. Пригадую, як його рідний брат практично щодня приходив до нас в гості, як він читав вірші Шевченка – напам’ять декламував “Кобзар”. Я завжди ним захоплювався. Після ув’язнення о. Зарицький жив у домі моїх дідуся і бабусі. Там він підпільно служив Літургії. Мій дідусь був кравцем. Він розповідав, що шив рясу і священниче облачення для о. Олексія”.
Патріарх Святослав наголосив на важливості особи блаженного о. Олексія Зарицького для підпільної Церкви і його особистого життя.
“Присутність о. Зарицького була важливою для нас з багатьох причин. По-перше, у нас не було своїх священників, і ми не знали, чи взагалі житиме наша Церква. По-друге, о. Олексій нам пояснював, як виглядає структура підпільної Церкви. Розповідав про Йосифа Сліпого, котрий перед своїм від’їздом до Риму, точніше перед своїм вигнанням з Радянського Союзу, призначив наступників і делегував їм свої митрополичі обов’язки. Сам о. Олексій Зарицький мав обов’язок душпастирства у Казахстані і Середній Азії”.
“Саме духовній дружбі моєї родини з отцем Зарицьким і розповідям бабусі й дідуся я завдячую своїм покликанням”, – підсумував Глава УГКЦ.
Нагадаємо, 14 – 16 грудня 2019 року Блаженніший Святослав перебував у Казахстані з душпастирським візитом. Головна мета візиту Глави УГКЦ до Казахстану – участь в інтронізації апостольського адміністратора для католиків візантійського обряду в Казахстані та Центральній Азії о. Василя Говери, яка відбулася 15 грудня.
