Директор Міжнародного інституту афонської спадщини (Київ) Сергій Шумило виступив з ініціативою відновити шанування царівни Анни — дружини князя Володимира і рівноапостольної просвітительки Русі.
Історик вважає, що це було б відновленням історичної справедливості, повідомляє “Релігія в Україні”.
“Згадуючи про Хрещення Русі, майже всі забувають, що, окрім князя Володимира, Київську Русь разом з ним хрестила його дружина — візантійська царівна Анна Порфірогенета (963 — 1011)”, — написав 25 липня на своїй сторінці у Facebook Сергій Шумило.
“Саме вона хрестила князя Володимира, поставивши це умовою свого шлюбу з Володимиром, і все подальше життя присвятила християнізації та просвіті Русі”, – додав нуковець.
Царівна Анна – сестра імператора Василія II Болгаробійця, донька імператора Романа II і онука імператора Костянтина Багрянородного. За походженням вона була вірменкою.
“По суті, вона пожертвувала своєю долею і покинула царські палати в затишній, комфортній і багатій Батьківщині (Візантійській імперії), переїхавши до невідомої і ще мало розвиненої країни, щоб утвердити її в християнстві. Саме вона підказувала чоловікові, де і які храми треба будувати, які здійснювати церковні, культурні і просвітницькі акції і т.п. Поки Володимир був зайнятий військовими походами і державними справами, Анна займалась питаннями поширення християнства на Русі та розбудови Церкви”, – зауважив історик.
Сергій Шумило нагадує, що сирійський історик XI ст. Ях’я Антіохійський зазначав, що Анна завзято поширювала віру Христову на Русі, “построи многи церкви”. Навіть знаменитий Церковний устав кн. Володимира був укладений “сгадав аз с своею княгинею Анною”. Тобто саме Анна була співрозробницею цього Уставу і співавторкою його разом зі св. кн. Володимиром. Саме вона займалась питанням будівництва Десятинної церкви у Києві та багатьох інших церков Русі.
Вона привезла з Візантії до Києва болгарських ченців і священиків і переклади церковних книг церковнослов’янською мовою. Вона ж привезла з Візантії архітекторів і іконописців. Вона ж сприяла заснуванню на Афоні для перших руських ченців найпершого давньоруського монастиря “Росів” (“Ксилургу”), де згодом прийняв чернецтво прп. Антоній Печерський. Вважається, що саме Анна була матір’ю двох синів Володимира – святих Бориса і Гліба.
Багато століть гробниця з мощами царівни Анни стояла поруч з гробницею св. кн. Володимира у Десятинній церкві. І в давнину вони обидва разом вшановувались Церквою як просвітителі Русі. Але згодом, після зруйнування ордою Десятинної церкви та знищення Київської Русі, вшанування царівни Анни забулось і в пам’яті народній залишилось лише вшанування її чоловіка. Хоча Хрещення Русі — це їхня спільна заслуга.
“Упевнений, відновлення церковного пошанування княгині Анни як рівноапостольної просвітительки Русі було б відновленням історичної справедливості. Царівна Анна заслуговує на те, щоб ми пам’ятали її заслуги перед початковою Давньоруською Церквою. Про це ми обговорювали днями на нашій науково-богословській конференції “Афонська спадщина і традиції ісихазму в історії і культурі України”, оскільки, серед іншого, ім’я царівни Анни тісно пов’язане і з заснуванням першого давньоруського монастиря на Афоні. Маю надію, ім’я Анни буде певернуто із забуття і невдовзі ми побачимо ікони св. Володимира разом зі своєю порфірородною дружиною, як це було на фресках Софії Київської. Будемо працювати над цим…”
