В Україні 24 липня, за новим стилем, вшановують пам’ять святої рівноапостольної княгині Ольги, бабусі Володимира Великого, повідомляє РІСУ.
Після смерті свого чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки правила Руською державою від імені свого малолітнього сина Святослава. Княгиня Ольга прийняла християнство.
“Княгиня Ольга, — вважає історик Микола Чубатий, — стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України” (Історія Християнства на Руси-Україні, Τ. І, с. 186).
А історик Наталія Полонська-Василенко писала: “Нікому з володарів не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що впродовж двох десятиріч виступає в ареолі мудрості й жіночого чару” (Історія України, Τ. І, с. 101).
Дата хрещення Ольги не відома точно. У літописі сказано, що Ольга хрестилася 955 року у Царгороді (Константинополі). Однак грецькі джерела, широко описуючи її побут у Царгороді у 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Русі, вони не могли б оминути мовчанкою. Тож більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася у Києві в 954-955 роках і вже як християнка була потім з великими почестями прийнята у Царгороді.
Загалом, християнство було відоме українцям ще з апостольських часів, саме на наших землях зазнав мученицької смерті перший Папа Климентій. Уже за часів Аскольда і Дира (а також пізніше — князя Олега) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги.
Професор М. Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру пише так: “Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства” (Цит. твір, с. 174).
Християнська віра вплинула на особисте життя Ольги. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила в нього єпископа і священиків.
Старання Ольги навернути і свого сина Святослава в християнську віру не увінчалися успіхом. У Повісті времєнних літ читаємо: “Ольга, живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей… Ольга часто говорила: “Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися”. Він же не звертав уваги на те, кажучи: “Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися”.
Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона 969 року, маючи близько 75 років.
Святий Володимир Великий, онук княгині Ольги, який 988 року ввів християнство як державну релігію на Русі, близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митрополита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги.
Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги. Вони зберігалися там до XVIII ст. Згідно з рішенням Синоду Російської Церкви, їх переховали, але місце нікому не відоме.
Після смерті княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам’яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.
Культ святої Ольги і відзначання дня її смерті існували ще до приходу монголів. Очевидно, що ще до цього були відомі і чуда за її посередництвом, бо її ім’я було поміщене у список святих приблизно в XII ст. Про святкування пам’яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Списки переписані з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих Київської області, чиї свята були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: “Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння”. Згаданий сербський Пролог подає день смерті Ольги — 11 липня (24 липня — за новим стилем).
Як пише у книзі “Пізнай свій обряд” о. Юліан Катрій, не можна з певністю сказати, чи окрема служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас від того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її свята походить від середини XV ст.
Московський цар Іван Васильович 1557 року вислав до царгородського Патріарха Йоасафа пом’яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імені Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.
У богослуженні празника святу княгиню Ольгу величають такими похвалами: “Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам’ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице… Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману… Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа… Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам’ять”.
