На сторінці Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України у соціальній мережі Facebook 3 вересня було опубліковано текст відкритого звернення до парафіян храмів Російської Церкви в Україні (РПЦвУ, раніше – УПЦ МП).
У зверненні, яке було ухвалене на зборах релігійної громади, йдеться про головні пропагандистські тези, за допомогою яких окремі пастирі МП намагаються посіяти неприязнь і ворожнечу серед своїх парафіян щодо вірян ПЦУ. Це, зокрема, звинувачення у зраді віри, розколі, невизнанні з боку інших Церков, захопленні кафедрального собору, повідомили у пресслужбі Вінницько-Барської єпархії ПЦУ.
На ці звинувачення парафіяни ПЦУ надають аргументи та своєю чергою ставлять запитання до вірян УПЦ МП. “Червоною стрічкою” крізь звернення проходить думка про те, що і віряни Помісної Православної Церкви України, і віряни Української Православної Церкви, що залишаються у єдності з Московським Патріархатом, є православними братами і сестрами у Христі, які повинні прагнути до єдності.
Публікуємо повний текст звернення, під яким підписалися вже понад пів тисячі парафіян Собору.
Звернення до парафіян храмів УПЦ м. Вінниці,
що перебувають у єдності з Московським Патріархатом
Дорогі брати і сестри!
Для нас ви були, є і будете братами і сестрами у Христі, як би хтось не намагався нас посварити. Ми називаємо вас братами і сестрами, хоча нам прикро, що ви дослухаєтесь до окремих ваших пастирів, які навчають вас забути нашу багаторічну дружбу, спільні молитви і перші кроки у вірі, які ми робили разом. Ви – наші брати і сестри, хоча за прикладом деяких ваших наставників ви перестали помічати нас при зустрічах, відвертаєте очі і промовляєте різні неприємні слова, докори і навіть прокляття, іноді в обличчя, а частіше – у спину. Та, незважаючи на це, ми звертаємось до вас в надії, що ви почуєте наш голос і зрозумієте, чому ми хочемо бути в лоні Помісної Православної Церкви України.
Вам сказали, що ми нібито зрадили віру. Це надто серйозний гріх. Древні Отці і подвижники заради смирення могли погодитися з будь-яким звинуваченням, яке проти них висували, та тільки не зі зрадою віри. Тому що зрада віри – це порушення догматів, або іншими словами єресь. Але ж ми жодних догматів не порушили і єретичних вчень не проповідуємо. В нас однаковий з вами Символ віри і ті самі молитви і Таїнства. Можливо, під “зрадою віри” ваші наставники мали на увазі наш вихід з підпорядкування митрополиту Онуфрію і патріархові Кирилу? Але це не зрада віри, а лише зміна юрисдикції, тобто канонічного підпорядкування. Ви ж не вважаєте себе самих зрадниками віри преподобних Антонія і Феодосія Печерських, які не належали до Московського патріархату, а так само, як, наприклад, святитель Петро Могила, були ченцями і кліриками Константинопольського патріархату. Нещодавно Київський митрополит Онуфрій закликав вас наслідувати вірі святого рівноапостольного князя Володимира, який також був хрещений священиками Константинопольської Церкви. Та хіба буде хтось називати вас зрадниками віри святого князя Володимира тільки за те, що ви належите не до тієї Церкви, яка його хрестила, а до УПЦ Московського патріархату? Це риторичне запитання. Але чому ж ви, не погоджуючись з клеймом зрадників віри по відношенню до вас самих, з легкістю вірите тим, хто цим клеймом таврує нас?
Вас навчають називати нас розкольниками і кажуть, що розкол, який існував в Україні понад 25 років, так і залишився розколом. Але чи так це насправді? Дійсно, до недавнього часу в Україні існували самопроголошені церкви: Київський патріархат і Українська автокефальна церква. Вони були невизнаними і називалися розкольницькими. Але після 15 грудня 2018 року цих церковних організацій не існує, а є лише Православна Церква України – 15-та Помісна Православна Церква, яка не самочинно, а канонічно проголошена автокефальною Вселенським Патріархом (як і більшість інших Православних Церков світу). Вона перебуває у Євхаристійному єднанні із Константинопольською Церквою, а через неї із іншими Православними Церквами. Зверніть увагу, що жодна Православна Церква не перервала спілкування із Вселенським Патріархом через те, що він причащається з нашим Предстоятелем митрополитом Епіфанієм. Окрім РПЦ та її частини УПЦ, які це зробили із зрозумілих причин.
Нашу Церкву підтримують монастирі Афону. А, наприклад, настоятель монастиря Ксенофонт архімандрит Олексій стверджує, що вже не можна говорити, що в Україні існує розкол, адже він вилікуваний. Те, чого не зміг за понад 25 років зробити Московський патріархат, зробив патріархат Вселенський. І ми маємо бути вдячними патріархові Варфоломію за те, що мільйони українців, які колись перебували у розколі, тепер знаходяться у церковній огорожі.
Вам кажуть, що ми невизнана Церква. Сподіваємось, що більшість із вас розуміє, що визнання з боку інших церков – це не суто церковне питання. Деякі Церкви, будучі залежними від Московського патріархату, на жаль, не поспішають із визнанням. Інші обгрунтовано побоюються оголошувати про визнання ПЦУ тому, що Московський патріархат вже висловив погрози організувати в цьому випадку глобальний розкол у православному світі. Але, попри все це, ми сподіваємось, що нам не доведеться, як Руській Православній Церкві чекати на визнання понад 140 років. Наша Церква вже є у диптиху (тобто переліку) Помісних Церков Вселенського патріархату, і вже, сподіваємось, дуже скоро, буде в диптихах інших Православних Церков. До речі, УПЦ МП немає в диптиху жодної з Помісних Церков світу. Навіть в диптиху Руської Православної Церкви УПЦ не значиться ані в статусі автокефальної, ані автономної Церкви. Але про це ваші наставники вам не розповідають…
Ви приходите під стіни нашого Спасо-Преображенського собору і організовуєте «молитовні стояння» щонеділі. Слухаючи ваших наставників, ви звинувачуєте нас у тому, що ми нібито вкрали у вас собор. Хочемо наголосити, що ми колись були однією громадою. Одні з нас підтримали вибір митрополита Симеона і стали вірними Помісної Православної Церкви України, а інші пішли до храмів, громади яких бажають і надалі перебувати у Московському патріархаті. У грудні тих, хто пішов було небагато. Потім ще частина парафіян відійшла під впливом агресивної пропаганди, яка “лилася рікою” з амвонів інших храмів Вінниці (подекуди це продовжується й досі), а також від парафіян, які стояли під дверима собору і вмовляли та лякали тих, хто йшов до храму помолитися. В будь-якому випадку, вас ніхто не виганяв із собору, а ваш вибір був добровільним. То чому ж тепер раптом ви почали звинувачувати нас, що ми нібито “вкрали” у вас собор?
Сьогодні серед парафіян собору є колишні парафіяни з багатьох інших храмів м. Вінниці. Можливо і вони, за вашим прикладом мали б говорити, що їх вигнали з їхніх храмів, вкрали їхні святині і незаконно утримують у своїх руках прихильники Московського патріархату?
Наприкінці нашого звернення ми хочемо знову повторити: Ви – наші брати і сестри у Христі. І в тому, щоби ділити нас на правильних і неправильних і сіяти між нами ворожнечу, зацікавлений лише ворог роду людського – диявол. Тому робімо висновки і давайте будемо будувати свої стосунки у дусі любові і миру, щоби якомога скоріше сказати один одному: «Христос посеред нас!» і поєднатися біля однієї Чаші з Тілом і Кров’ю Христовими, навіть залишаючись, можливо, у різних юрисдикціях, але в одній Святій, Соборній і Апостольській Православній Церкві.
