Митрополит Київський і всієї України Епіфаній виголосив послання священнослужителям і вірянам з нагоди 1032-ї річниці Хрещення України-Руси, яку відзначали 28 липня.
У посланні владика розповів історію християнства на українських землях, яка передувала хрещенню Володимиром усієї Русі. Зокрема, згадав про внесок апостола Андрія Першозванного, який проповідував на наших землях.
Київський Собор, який відбувався 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви, 400-ліття чого ми нині також вшановуємо, – у таких словах ствердив апостольське походження християнства на українській землі: “Святий апостол Андрій – перший Архиєпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол”.
Митрополит Епіфаній зауважив, що від часу цієї першої проповіді неперервно слово Христове благовіствувалося в українських землях. Християнські громади, а потім навіть цілі єпархії, діяли у Криму та північному Причорномор’ї, слово Боже ширилося далі на північ, так що вже у другій половині IX століття князь Київський Оскольд сам прийняв хрещення з іменем Миколай і розпочав хрещення своєї держави, за що постраждав і прийняв мученицький вінець.
Протягом цілого наступного століття християнство продовжувало ширитися в землях Руси, і бабця святого Володимира, княгиня Ольга, як досвітня зірка провіщає початок дня – особистим наверненням і християнським життям та сприянням проповіді підготувала подію остаточного утвердження Руси-України в Христовій вірі через Хрещення 988 року.
“Отже, і особисте хрещення великого князя Володимира, і хрещення Києва та всієї Руси були підготовлені попередніми століттями проповіді, подвижництва, сповідництва та мучеництва. Вони були усвідомленим вибором – вийти від темряви до світла, змінити своє життя, послідувати заповідям Закону Божого”, – наголосив владика.
Предстоятель зазначив, що ми маємо вчитися у нашого просвітителя, княза Володимира: “Бо він і пристрасті свої вгамував, і милосердя навчився, і ставши християнином – був ним не лише за іменем, але жив за заповідями Божими й інших навчав словом та власним прикладом. Він дбав про єдність свого народу, прагнув миру та добрих відносин з усіма сусідніми народами, але при потребі міцно стояв, обороняючи Русь від супротивників”.
Митрополит Епіфаній зауважив, що 28 липня, окрім річниці Хрещення Руси-України, православні згадують також 400-ліття рукоположення святителя Іова (Борецького), ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря, на Митрополита Київського і всієї Руси, та відновлення ієрархії православної Київської Митрополії (1620 р.).
Владика розповів:
“Чверть століття православні Руси-України жили, поставлені ніби поза законом, позбавлені прав, без ієрархів, які, полишивши канонічну підлеглість Православній Матері-Церкві та Вселенському Патріарху, підкорилися іншому престолу.
Однак і у цих випробуваннях, маючи часом лише одного православного єпископа, зазнаючи утисків від влади – миряни, козаки, чернецтво та духовенство Київської Митрополії залишалися вірними Православній Церкві. І Господь зглянувся на їхнє терпіння та сповідництво, надихнув українське козацтво на чолі з побожним гетьманом Петром Сагайдачним стати міцно в обороні Православ’я. На прохання духовенства, козацтва та всіх вірних Єрусалимський Патріарх Феофан ІІІ, що подорожував через Київ та мав повноваження від Вселенського Патріарха, у серпні та вересні 1620 року рукоположив ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова (Борецького) на митрополита, а обраних шістьох кандидатів – на єпископів.
Відтак православна Київська Митрополія відродилася, що дало поштовх духовному, богословському та просвітницькому розвитку українського народу, символом чого є славетна Могилянська доба. Також ця подія є одним з наріжних каменів, на яких зросла і утвердилася наша Помісна Українська Православна Церква. Тому, пам’ятаючи своє історичне коріння, вшануймо молитвою та словами вдячності наших попередників і так само, як і вони, твердо тримаймося Православ’я!”
