Організація Open Doors опублікувала історію індійської дівчинки, яку вигнали з дому батьки після того, як вона прийняла християнство і зцілилася від глухоти, передає “Седьмиця”.
“Ти більше не наша дочка”. Це були останні слова, які Сарі почула від батька, коли її родина зачинила перед нею двері. Дівчинці було всього 11 років, коли батьки вигнали її на вулицю через її християнську віру. Це лише один з прикладів гонінь на християн у деяких регіонах Індії, які посилюються в останні роки. Якщо 15 років тому нападам піддавалися в основному служителі Церкви, то в останні кілька років мішенню стали чоловіки-християни. Після них радикали переключилися на жінок, а тепер гоніння обрушилися і на дітей. Зараз в Індії росте число повідомлень про побиття, зґвалтування і навіть вбивства дітей на ґрунті релігійних переслідувань. Причому найчастіше їх переслідують не за їхню власну віру, а за віру їхніх батьків. Рішення стати християнами часто стоїть індійським вірянам усього.
Сарі погодилася розповісти свою історію у безпечному місці, далеко від її рідного міста. Вона почала з того, що розповіла, як Господь чудесним чином її зцілив. У дитинстві вона була глухою. “У школі з мене знущалися через мою глухоту, – говорить Сарі. – Вони дражнили мене, і мені було дуже сумно від цього”. Її інвалідність не дозволяла їй отримувати повноцінну освіту. Батьки перепробували всі доступні їм засоби, щоб вилікувати її.
“Ми ходили по лікарях, в індуїстські храми і навіть до чаклунів. Нічого не допомагало”, – згадує вона. Одного разу її тітка, яка вже була християнкою, запропонувала Сарі піти з нею до церкви. “Члени вашої родини не вірять в істинного Бога, – сказала вона племінниці. – А я вірю. Ходімо зі мною – мій Бог зцілить тебе”.
“Я дуже добре пам’ятаю той день, коли вперше увійшла до церкви, – розповідає Сарі. – Люди співали пісні, а проповідник учив з Слова Божого. Я могла чути трохи, так що навіть зрозуміла частина з того, що говорили і про що співали. Від їхнього співу моє серце наповнювалося щастям”.
Після проповіді пастор і ще кілька людей запропонували помолитися за дівчинку. Сарі дуже хвилювалася, але погодилася на молитву. “Спочатку вони викликали мене вперед. Я трохи боялася і, насправді, хотіла втекти. Але все ж пішла. Вони стали молитися, а я стала чути звуки. Поступово звук ставав все голоснішим і голоснішим. І я також відчувала, що щось наближається до мене. Це було все ближче і ближче. Це була присутність Бога. Потім звуки стали по-справжньому чистими. Я могла чути все. Ще ніколи в житті я не була така щаслива”.
Після цього тітка Сарі пояснила їй, хто такий Ісус і що їй потрібно знати про те, щоб слідувати за Ним. Потім вона розповіла і матері Сарі про Христа і про те, що сталося з її дочкою. Але замість того, щоб радіти диву зцілення доньки, мати Сарі дуже розлютилася. “Твій Бог не наш Бог, – сказала вона тітці Сарі. – Ми не збираємося вірити в Бога твого. Люди у вашій церкві теж вмирають. Тому ми не підемо в цю церкву”. Пізніше вона заборонила Сарі ходити до церкви: “Якщо хтось запідозрить в нас християн, то ми можемо стати ізгоями в нашому селі, – сказала вона своїй доньці. – Це означає, що ми більше не зможемо купувати продукти і ніхто не буде мати з нами ніяких справ”. Але Сарі, зцілена у церкві, стала таємно відвідувати те місце, де знайшла нове життя.
“Моя старша сестра була єдиною, хто знав про це, – каже вона. – Але потім про це стало відомо моєму старшому братові. Він не раз ловив мене в неділю після того, як я поверталася з церкви і вони з батьком били мене”. “Одного разу я йшла з Біблією в руках, – згадує Сарі. – Брат схопив її, кинув в бруд, а мене побив палицею. Пізніше я підняла Біблію, витерла її і передала іншому вірянину. Він зберігав її в безпечному місці для мене”. Ситуація продовжувала загострюватися, і незабаром побої стали регулярними. “Майже кожен раз, коли я ходила до церкви, мій брат і батько били мене”, – говорить Сарі. Потім настав день, коли все в її житті радикально змінилося.
“Дуже скоро їх терпець увірвався. Мій брат і батько схопили мене і почали кричати: “Якщо ти продовжиш ходити до церкви, то поплатишся за це!” Вони били і били мене. Потім дали мені мій одяг і виштовхнули за двері. Батько сказав: “Ти більше не наша дочка”. Всякий раз, коли я відчуваю тугу, то думаю про спілкування з братами і сестрами, яке ми проводимо по неділях”, – говорить Сарі.
Єдине місце, куди могла відправитися дівчинка, це будинок її тітки. Але через два дні батьки Сарі з’явилися у неї на порозі, погрожуючи побити жінку, якщо вона продовжить ховати їхню дочку. Але додому Сарі не забрали, шлях до рідної домівки для неї був закритий. Розуміючи, що племінниці загрожує небезпека, тітка Сарі дала їй гроші, щоб дістатися до будинку іншої родички, яка також вірить в Ісуса. 11-річна дівчинка пройшла майже 10 кілометрів, потім сіла на автобус і проїхала ще 10. Незабаром після того, як вона дісталася до місця, мати Сарі знайшла її вдруге. На цей раз Сарі відправили додому, щоб покарати – її знову побив старший брат. “Залиш Ісуса Христа!” – кричав 22-річний брат Сарі, б’ючи її палицею.
Але дівчинка стояла твердо. “Я не залишу Ісуса”, – сказала вона своєму братові. Вона знала, що у неї немає іншого вибору, окрім як повернутися до своєї тітки. Вона залишилася у неї і живе з нею останні кілька місяців. Як і у багатьох інших християн Індії, у Сарі не було вибору. Вона усвідомлює, що може відмовитися від своєї віри, і все її проблеми зникнуть. Вона може повернутися додому, в школу і до своїх друзів. Але кинула все, щоб не залишити Ісуса. Це сміливе рішення для людини у будь-якому віці, й особливо для 11-річної індійської дівчинки. Сарі відверто говорить: “Я, може, давно б залишила Його, але я не можу…” – пояснює вона, намагаючись підібрати слова.
“Я думаю про спілкування, яке ми проводимо по неділях. Всякий раз, коли я відчуваю себе розбитою, я думаю про це. Віруюча сестра сказала мені: “Не залишай Ісуса Христа. Ми з тобою”. Вона підбадьорює мене з Слова Божого, і це дає мені сили”.
Минув рік з того часу, як батько відрікся від неї і викинув на вулицю. Зараз Сарі 12 років. “Через ці переслідування я не можу ходити до школи і сумую за своєю сім’єю. Я люблю їх, але вони не приймають мене. Я бачила їх двічі після того, як вони вигнали мене. Я підійшла до них, але батько не розмовляє зі мною. Мама трохи поговорила зі мною, і тільки моя старша сестра ставиться до мене добре. Я давно не бачила брата. Прошу вас, помоліться за спасіння моєї сім’ї і особливо за мого брата”.
У ці дні найбільше бажання дівчинки – це освіта, особливо тому, що тепер вона може добре чути. “Я хочу повернутися до школи і вчитися”, – каже вона. Але переведення до школи надзвичайно важке, тому що для цього потрібен підпис її батьків. “Бог сказав, що Він ніколи не покине і не залишить нас, – говорить Сарі, згадуючи, як вона вперше зустріла Ісуса. – Він наш Цілитель”.
