Пресслужба ПЦУ опублікувала переклад листа митрополита Нігерійського Олександра у відповідь на лист митрополита Волоколамського Іларіона (Алфеєва) стосовно співслужіння ієрарха Олександрійського Патріархату з представниками Православної Церкви України.
- Нагадаємо, що свій лист митрополит Російської Церкви адресував напряму Мозамбікському єпископу Хризостому, який співслужив з архієпископом Житомирським і Поліським Володимиром ПЦУ. Причому Патріарху Олександрійському було направлено лише копію листа.
- У листі митрополит Іларіон, зокрема, натякав, що співслужіння з єпископатом ПЦУ може “нанести непоправну шкоду братнім стосункам” між РПЦ і Олександрійським Патріархатом.
Олександрійський єпископат не лишився осторонь цієї ситуації. Зокрема, митрополит Нігерійській Олександрнаправив митрополиту Іларіону відкритого листа, переклад якого подаємо нижче.
Ми були дуже приголомшені, коли в соцмережі прочитали послання, яке митрополит Волоколамський Іларіон надіслав братові – єпископу Мозамбіцькому Хризостомові. Приголомшені не тим, що преосвященніший написав листа. Така річ не дивує, бо ж “клазоменці зазвичай набувають потворного вигляду (сюжет з античної історії, означає постійну зверхність, зарозумілість у ставленні до інших – прим. пер.)”. Мене приголомшила міра його зухвальства, з яким великий наставник богослів’я кинувся топтати будь-яку церковну етику, ігноруючи нашого Блаженнішого Патріарха владику Феодора, якому і належало б спочатку адресувати цей лист із проханням вручити його і Мозамбіцькому владиці. Натомість він його просто (написав) і оприлюднив.
Такий учинок завдає неприпустимої образи особі нашого вельмишанованого Предстоятеля. Високопреосвященнішому Іларінові варто було б усвідомити, що цією дією він образив усіх єпископів Престолу (Трону). Нехай ліпше… російський архієрей усвідомить, що в нього немає взагалі жодного права шельмувати, виправляти, роздавати поради, а ще ж “погрожувати” ескалацією кризи архієреям інших (географічних) широт. Одне слово, що заманулося сказати …поетові?? Що буде перервано спілкування з тією Церквою, яка, бачте, посміла розійтися з поглядом Російської Церкви у питанні України??? А чи не зникає з її уваги той факт, що будь-яка така дія виявиться бумерангом для Російської Церкви, ба більше, що цими діями вона ще й сама опиниться у цілковитій ізоляції.
Нехай буде відомо преосвященнішому братові, що Африка, Олександрійський Патріархат не стане і ми ніколи не дозволимо йому стати протекторатом Російської Церкви. І нехай буде відомо братові, що ні Блаженніший, ні архієреї Трону не стануть підданими у васальній залежності….
Ти завдав нам рани, ти і вилікуй її, Волоколамський митрополите!…Вимагаємо негайного публічного вибачення з Вашого боку перед нашим Предстоятелем і його синодом за цю Вашу недоречність. Іншого вибору у Вас немає…
Ця сама недоречність (безглуздя) преосвященнішого Іларіона повинна подіяти на багатьох із нас як пробудження, не лише за нашу позицію в питанні з українською автокефалією, але й для того, щоб ми постійно протидіяли дедалі загрозливішому й “агресивнішому” російському церковному імперіалізмові і його неканонічному втручанню в інші юрисдикції з потоптанням православної екклезіології. Колективна пам’ять наших народів, нашої пастви є глибоко травмованою від економічного колоніалізму не лише вчора, але й нині, економічним колоніалізмом монополій і міжнародних корпорацій. Не маємо права ятрити рану ще дужче, коли будемо прив’язані до Церкви з чужими колісницями і (чужого) владного центру.
Наш спільний обов’язок – захистити Церкву, якій ми покликані служити – з одного боку, і (захистити) нашого Предстоятеля (Олександрійського Патріарха – прим. пер.) – з іншого, нашу історію, наше місце у православній сім’ї, гідність і честь усіх нас. І коли, звідси і звідти, ми покликані ухвалити рішення, то зробімо це, керуючись дороговказом – двохтисячолітнім православним Переданням, шануючи канонічні межі, встановлені отцями на Вселенських соборах і глибиною нашої церковної історії, яка існує на десять століть більше, ніж (історія) будь-якої іншої Церкви. Маючи це на увазі, виходячи завжди і рішуче з інтересів та блага нашої другопрестольної Церкви, ми вільні від будь-якої прив’язаності. Згадаймо слова Кальвоса: “Свобода прагне чесноти й рішучості”!
